— Діти, збираймося! Пора вже виходити з дому, — підганяли батьки.
Кожна поїздка до дідуся й бабусі для Микитки — приємна подія. Особливо цікаво було останнього разу, на родинному святі. Тоді зібралася велика родина. Микитка побачився з двоюрідними й троюрідними братами та сестрами, дядьками й тітками. Завжди радісно бачити всю свою родину!
А зараз у дідуся з бабусею не буде інших гостей. Отже, можна більше поспілкуватися з дідусем, а це завжди цікаво. Микитка пригадав, як узимку вони разом зробили й прилаштували годівничку для птахів, а навесні саджали дерева у садку. Як зрадів дідусь, коли Микитка гарно прочитав для нього вірш і проспівав разом із мамою пісню!
Бабуся й дідусь радо зустріли своїх рідних. Та через деякий час дідусь, зітхнувши, розповів історію про свого сусіда — також чоловіка похилого віку.
Постарів чоловік, залишився сам без дружини. Син забрав його до Києва. Та старенький батько не знайшов у синовій хаті затишку й любові від сина та невістки. Лише онук, десятилітній Василько, любив погомоніти з дідусем.
І от одного вечора Василько почув розмову батьків. Ті домовлялися, що наступного дня відвезуть дідуся до притулку для старих. Василько заплакав і став просити:
— Не везіть! Я буду все робити, я буду краще вчитися, я доглядатиму за дідусем.
Щоб заспокоїти сина, батьки пообіцяли залишити дідуся вдома. Уранці Василько пішов до школи. А тим часом дорослі повідомили дідусеві про своє рішення.
Затремтіло серце старенького, щось стиснуло в грудях, не дало говорити. Лише сльози, як горошинки, покотилися по обличчю.
Василькові ж не сиділося на уроках. Уперше він утік зі школи. Коли підбігав до будинку, побачив здалеку, що дідуся підводять до машини, і вона відʼїжджає від підʼїзду. Він кричав, махав руками, але марно — на нього не звернули уваги. Та Василькові вдалося зупинити таксі й умовити водія їхати за машиною.
Батьки вивели старенького з машини, щось говорили про те, що йому тут буде добре, що вони навідуватимуться. Але дідусь із закамʼянілим серцем повільно піднімався сходами.
Раптом підʼїхало таксі. Кулею вискочив Василько. Він припав до дідуся.
— Не віддам! Не віддам! — плакав він.
Потім повернувся до батька й сказав:
— Тату, запам’ятай цей будинок. Бо я так не робитиму і тебе сюди ніколи не привезу!
— Слава Богу, ця історія завершилася добре, — закінчив дідусь. — Але скільки переживань вона принесла моєму сусідові та його онукові!
— Добре, що у нас така дружна сім’я, — сказав Микитка і взяв за руки тата й маму.
Коли згодом хлопчик залишився з дідусем наодинці, той прихилився до онука і тихо сказав:
— Хочеш, щоб твоя родина була дружною? Тоді запам’ятай народну мудрість: як ти ставишся до своїх батьків, так і твої діти будуть ставитися до тебе.