Петрик сидів за письмовим столом і довго ламав голову, що б такого подарувати татові на день народження.
Врешті-решт він підійшов до бабусі, яка готувала святковий пиріг, і запитав її.
— Подаруємо, насамперед, свій гарний настрій! — посміхнулася бабуся.
— Еге ж, — зітхнув Петрик, — та цього замало!
— А які в тебе були ідеї?
— Ну, щось таке купити, щоб йому знадобилося, сподобалося…
— Зрозуміло, — сказала бабуся і присіла на стілець, витираючи фартухом руки. — Це нецікаво!
— Чому?! — здивувався Петрик.
— Ходімо зі мною… — запросила бабуся.
Вони зайшли до бабусиної кімнати. Бабуся дістала із шафи велику папку, розгорнула її і вийняла звідти дитячий малюнок на великому аркуші.
— Дивись, цей малюнок подарував мені колись твій тато, коли йому було стільки ж років, як і тобі.
— Ух ти! — здивувався Петрик. — Справді?
На трохи пожовклому від часу альбомному папері було намальоване море з пароплавами та вітрильниками, чайками серед хмар, білими гребінцями хвиль і темними скелями.
— У магазинах багато картин, на яких море зображене краще й майстерніше, але ліпшого за цей малюнок для мене нема в цілому світі! — з лагідною усмішкою промовила бабуся.
— Чому? — знову здивувався Петрик.
— У цьому малюнку — часточка дитячої любові. Подивись, як він старанно намалював море, хмари. У роботу він вклав свою душу. Я памʼятаю, як твій тато радів, коли подарував мені цей малюнок. І я раділа: нам було так радісно, так приємно! — і в бабусі навіть сльози виступили на очах.
— Це було так давно! — задумливо сказав Петрик.
— Але мені здається, що це було вчора, — усміхнулася бабуся. — Та я, здається, щось придумала! Давай ми цей малюнок подаруємо татові!
Петрик здивовано подивився на бабусю.
— Але не просто так. Ти повинен попрацювати.
— Як?
— Треба виготовити для малюнка рамку, щоб його можна було повісити на стіні.
— Але я не знаю як…
— Мерщій на вулицю, до парку! Назбирай там сухих гілочок, маленькі шишки, можливо, знайдеш жолуді…
Петрик так і зробив. Зібраний матеріал вони помили від бруду, висушили феном. Потім узяли листок картону, трохи більший за малюнок, на його краї наклали стрічки жовтого паперу і склеїли їх кінці так, що утворилася рамка.
Далі по ній виклали гілочки, перемежовуючи з маленькими шишками й жолудями. Петрик пригадав, що з літа, коли вони були на морі, у нього залишилися мушлі. Вони теж прикрасили рамочку. Все це закріпили клеєм.
Потім акуратно поклали малюнок на картон, а зверху приклали рамочку, яку приклеїли до картону. Зі зворотного боку прилаштували петлю. Рамочка була готова.
— Як гарно! — зрадів Петрик.
Увечері повернулися з роботи тато з мамою, а разом з ними прийшли й гості. Коли всі сіли до столу, бабуся звернулася до тата:
— Петрик приготував подарунок і просить дозволу подарувати.
— Так, так! — зрадів тато й піднявся з-за столу.
Петрик виніс малюнок у рамочці й простягнув татові.
— Це ми разом з бабусею…
Тато взяв подарунок, і на його обличчі засяяла радісна усмішка.
— Я памʼятаю! Це ж треба! Через стільки років! Я памʼятаю! Дякую, дякую вам! — він обійняв Петрика та бабусю. — Ви подарували мені згадку про моє дитинство! А яка рамочка! Треба обов’язково, обов’язково прилаштувати на стіні.
Потім гості по черзі роздивлялися подарунок, який викликав чудові спогади з дитинства, а разом з ними приніс і тепло святкового вечора.