У Катрусі сьогодні велика радість. Понад рік хворів її тато. В лікарні лежав, три операції переніс. Мамі й Катрусі було тяжко. Не раз, бувало, прокинеться Катруся вночі й чує: мама тихо плаче.
А сьогодні татко вже на роботі. Здоровий і бадьорий. Радісно сяють Катрусині очі.
Прийшовши до школи, зустріла дівчинка своїх двох однокласників. Зустріла й поділилася радістю:
— Наш татко одужав…
Петрик і Сашко глянули на Катрусю, здивовано знизили плечима й, нічого не сказавши, побігли гратися. Катруся підійшла до дівчаток.
— Наш татко одужав, — сказала вона, і щастям сяяли її очі.
Одна з дівчаток, Ніна, з подивом запитала:
— Одужав — ну й що з того?
Катруся відчула, як із грудей до горла підкотився важкий клубок. Вона підійшла до тополі і заплакала.
— Чому ти плачеш, Катрусю? — почула вона тихий, лагідний голос Володі, мовчазного хлопчика, свого однокласника.
Катруся підняла голову й, схлипуючи, відповіла:
— Наш татко одужав…
— Ой, як же це добре! — зрадів Володя. — Біля нашої хати вже зацвіли проліски. Давай нарвемо пролісків і занесемо твоєму таткові.
Радість знову засяяла в Катрусиних очах.