Коли синові виповнилося дванадцять років, батько дав йому новий заступ і сказав:
— Йди, синку, в поле, відміряй ділянку в сто кроків уздовж і сто впоперек і скопай.
Пішов син у поле, відміряв ділянку й почав копати. А копати він ще не вмів. Важко було спочатку, доки приловчився копати й до заступа приладився. Наприкінці робота йшла все краще й краще. Та коли син загнав заступ у землю, щоб перекинути останній шматок ґрунту, він зламався.
Повернувся син додому, а на душі неспокійно: що скаже батько за поламаний заступ.
— Простіть мене, батьку, — сказав син. — Я зламав заступ.
— А копати ти навчився? Копати тобі в кінці було важче чи легше?
— Навчився, і копати в кінці мені було легше, ніж спочатку.
— Отже, ти не загубив, а знайшов.
— Що ж я знайшов, батьку?
— Бажання трудитися. А це — найдорожча знахідка.