Петрик завжди приходить до школи, тримаючи міцно затиснений лівий кулачок. Кожного разу, коли вчителька викликає його, він встає і починає відповідати на запитання, проте ліву долоньку все ж не розтискає. Пише Петрик правою рукою, а ліву все одно тримає затисненою в кулачок.
Одного разу Ірина Степанівна, аби задовольнити цікавість інших учнів, спитала, чому він так робить. Спершу Петрик не хотів відповідати, але згодом поділився своєю таємницею.
— Кожного ранку, коли я йду до школи, мама цілує мені долоньку лівої руки, а потім закриває долоню, усміхається й каже: «Дитинко, добре тримай мамин поцілунок! Він збереже і захистить тебе!» Тому моя ліва рука завжди затиснена: я тримаю матусин цілунок.
Оленці сподобалось таке чуйне ставлення Петрика до матусиного поцілунка, а ще більше — ніжність серця його матусі. І їй захотілося зробити своїй мамі приємний подарунок. Вона запакувала невеличку коробочку у гарну барвисту обгортку, використовуючи багато кольорової стрічки, зробила великі банти.
У день свята, намагаючись ступати легенько, мов пташка, дівчинка підійшла до матусі, яка прибирала святковий стіл, і поклала перед нею пакуночок, загорнутий у барвистий папір.
— Матусю, це для тебе! — прошепотіла вона.
Мати поволі розвʼязала стрічку, розгорнула золоту обгортку і відкрила скриньку, а там — порожньо. Несподіванка видалася їй прикрою, але серце підказало, що щось тут не так.
— Напевно, в цьому криється якась таємниця? — запитала мама. — Давай, я спробую відгадати… Тут, напевно, прихована твоя любов? А може, сонячні промінчики? Чи світлі мрії?
— Ти майже вгадала, — тихо сказала Оленка, радіючи маминим словам, — у ній — тисячі поцілунків для тебе!