Оленка, Микитка та їхні друзі Катруся й Петрик залюбки збиралися у когось удома, щоб поділитися враженнями від прочитаних книжок, переглянутих мультиків чи кінофільмів.
Одного разу Катруся зателефонувала друзям і запросила прийти до себе, бо не могла стримати бажання поділитися враженнями про книжку, яку вона прочитала, як то кажуть, на одному диханні.
Зручно влаштувавшись на мʼякому дивані, друзі почали роздивлятися маленьку книжечку. Малюнки були дуже цікавими: величезний товстий чорний кіт і малесеньке пташеня, котячі друзі та коти-хулігани, і, врешті-решт, срібляста чайка, яка літає над містом.
Катруся, яка дуже любила тварин, сказала, що іноді тварини поводять себе, як люди. Серед тварин існують свої «неписані закони» честі й гідності. Так от, у книзі Луїса Сепульведи «Мама-кіт» йдеться про неабияку порядність, чесність і відповідальність… товстого чорного кота. А було все так…
— Одного чудового ранку, — почала розповідь Катруся, — кіт Зорбас сидів на балконі, милувався морським пейзажем і мріяв про те, як він житиме собі на втіху, доки хазяїн перебуватиме у відпустці…
У цей час срібляста чайка, що відлітала зі своєю зграєю на південь, пірнула за рибою в море і раптом потрапила у чорну нафтову пляму. Зібравши останні сили, пташка долетіла до будинку і впала на балкон, де на сонечку грівся Зорбас.
Останні слова, які вона встигла вимовити, були благанням зберегти яйце, яке вона знесе, допомогти пташеняті вирости й навчити його літати… І товстий чорний кіт дав слово честі, що зробить усе, як просить чайка.
Діти слухали Катрусю, затамувавши подих.
І вона продовжувала розповідати про те, як кіт зігрівав яйце теплом свого тіла, як оберігав пташеня, що вилупилося, від котів-хуліганів… Як годував його комахами. Друзі Зорбаса, портові коти, всіляко допомагали йому ростити маля.
Скільки ж сил та котячої мудрості знадобилося, щоб пояснити дівчинці-чайці, що вона зовсім не кіт, а лише виросла серед котів. Що вона може і повинна літати…
Але у маленької пташечки не виходило літати. Вона боялася висоти. Зорбас разом із друзями розробили навіть план польоту чайки: як краще розбігтися, як швидко махати крильцями, як сильно відштовхнутися… Та все одно нічого не виходило.
Тоді Зорбас, ризикуючи життям, вистрибнув у вікно з чайкою на спині… Він упав на землю на чотири лапи, як усі коти, і не забився… А чайка полетіла.
Друзям не просто сподобалася ця історія. Вони обговорювали вчинки героїв книги, аналізували дії мами-кота, раділи за пташеня.
На прощання друзі домовилися по черзі прочитати цю книгу і розповісти про неї всім у класі.