— За тиждень Великдень! — урочисто промовив тато, гортаючи календар. — А завтра — Вербна неділя. Підемо за вербою? — запитав він Микитку.
— Ура! Підемо! — зрадів хлопчик.
Весняний день то був похмурим, то спалахував сонячним промінням. Здавалося, що хмари змагаються із сонечком, але воно світило все ясніше і тепліше.
Микитка покликав із собою Катрусю, і вони разом із його татом виїхали недалеко за місто, на берег річки, який рясно був укритий вербою.
— Вербові гілочки треба зрізати акуратно, у тих місцях, де вони найбільше скупчилися. Так ми не зашкодимо деревцям, а навпаки, допоможемо краще рости іншим гілочкам. Верба дуже швидко росте, — сказав тато.
— А навіщо нам потрібні ці гілочки? — запитала Катруся.
— У нас у народі існує традиція освячувати вербу на свято Вербної неділі.
— А ще це свято має назву Вхід Господній до Єрусалима! — додав Микитка.
— Так, вірно, — сказав тато. — А історія цього свята така. Ісус Христос, Син Божий, знав, що для спасіння людей від сил зла Йому належить пройти через страждання і навіть смерть. І Він знав, коли і як це трапиться. А мало це статися у святому місті Єрусалимі. Там знаходився величний храм, який збудував цар Соломон за велінням Отця Небесного.
Жителі Єрусалима чекали Того, хто врятує їх від влади зла й страждань. А Христос творив такі величні чудеса, яких до Нього не творили навіть святі пророки. Тому багато людей повірили, що Він — Той, Кого вони так довго чекали. Вони з радістю зустрічали Ісуса Христа, коли Він вʼїжджав верхи на молодому віслюку до Єрусалима. А в тій країні існував звичай: коли вітають поважну особу, їй під ноги стелять одяг і пальмові гілки.
— А в нашій країні пальми не ростуть, тому ми беремо вербу. Вона навесні перша розпускає зелене листячко, — поспішив пояснити Микитка.
— А я, здається, розумію! — здогадалася Катруся. — Зеленими вербовими гілочками ми ніби вітаємо Ісуса Христа!
— Так, молодчина! — похвалив її Микитчин тато. — Та у Святому Письмі розповідається ще й про чудо, яке сталося, коли Христос вʼїхав до святого міста Єрусалима.
— Яке? — запитала Катруся.
— А можна я розкажу?! — попросив Микитка, який уважно слідкував за розповіддю батька.
— Розкажи.
— Ісуса Христа зібрався привітати майже весь народ, що жив у Єрусалимі. А у деяких жінок на руках були діти, ще зовсім маленькі, які ледь говорили і мало що розуміли. Але й вони раптом радісно почали вітати Ісуса Христа і казати: «Осанна у вишніх! Благословен Той, Хто прийшов в імʼя Господнє!»
— А що це означає? — перепитала Катруся.
— Слово «осанна» означає «хвала». А «у вишніх» означає «у небесному світі, серед Ангелів і в Бога Отця».
У неділю Микитка з Катрусею поверталися з церкви додому. У руках вони урочисто несли освячені гілочки верби. Їм здавалося, що й вони разом із єрусалимськими дітьми привітали сьогодні Ісуса Христа, Який прийшов, щоб урятувати людей від зла.