Оленка любить читати книжки. Сама вона читає ще повільно, тому просить, щоб їй читали тато або мама. Найбільше їй подобається, коли перед сном у ліжечку читають казки або історії про те, як раніше жили люди. А ще їй цікаво, які книжки читає тато. Вона бачить, як щовечора тато розгортає книгу, що лежить окремо від усіх інших, і уважно читає.
— Тату, а яка книжка для тебе найцікавіша?
— Знаєш, Оленко, я в дитинстві теж любив різні книжки. Хороших книжок багато. Є книжки, які розповідають нам щось цікаве, чогось навчають. Якщо ти полюбиш книжку, то зможеш учитися добру все життя. Бо людина, яка читає книжки, більше знає і більше вміє. Але та книга, яку я зараз тримаю, — особлива. Вона написана не однією людиною. І писали її не один рік.
— А скільки ж? — запитала Оленка.
— Її писали — ти не повіриш — понад тисячу років! Її писали і царі, і пастухи, і мудреці, і неосвічені рибалки. Але це — одна Книга. І розповідає вона про одне: як Бог любить світ і людей, яких Він створив. І як Він, щоб урятувати їх від гріха, послав у світ Свого Сина, який переміг зло і саму смерть. Ти знаєш, про кого я кажу?
— Про нашого Спасителя? Ісуса Христа?
— Так, звичайно, ти це знаєш! Тому що ти хрещена, ти християнка. Для нас, християн, Біблія — це Свята Книга. Допомагав писати її Сам Бог. Тому вона така мудра і така глибока. Вона дає відповіді на всі запитання — як жити і як творити добро.