Весело пролунав шкільний дзвоник, сповіщаючи про завершення занять. Галаслива дітвора висипала на шкільне подвір’я. Але учні 4-А не поспішали додому.
Сьогодні вони разом з учителькою вирушали у цікаву мандрівку Києвом. Так-так, не у далеку подорож до іншого міста чи країни, а саме вулицями рідного міста. Вам це може здатися дивним, проте насправді далеко не всі добре знають своє місто. І не кожен може сказати, звідки пішла назва Києва, чому вулиця Хрещатик має таку назву, хто такий Богдан Хмельницький, ім’я якого носять вулиця й площа столиці.
Саме про це сьогодні розповідала Ірина Степанівна своїм учням. Спочатку пішки, потім у метро, а далі тролейбусом клас дістався до ботанічного саду. Тут, неподалік від білокам’яного храму з великим куполом, що вигравав на сонці золотом хрестів, серед чудової осінньої природи всі із задоволенням присіли на лавицях, а дехто — просто на килим із осіннього листя.
— Діти, — звернулася Ірина Степанівна, — сьогодні, подорожуючи містом, ми дотримувалися певних правил поведінки. Чи зможе хтось сказати, яких саме?
Учні замислилися. Першою обізвалася Катруся:
— Коли треба було перейти дорогу, ми дотримувалися правил дорожнього руху!
— Молодець! А ще?
— У метро ми поступалися місцями дорослим! — сказав Сергійко.
— І обережно поводилися на еск… екс… локаторі! — додав Павлик.
— Ескала-а-торі! — виправила його Світланка.
— Так, вірно! — сказала вчителька. — Усе це ми називаємо правилами або законами. А для чого вони існують?
— Щоб був порядок!
— Щоб не трапилося біди!
— Щоб люди поважали один одного! — відповідали діти.
— Чудово! — усміхнулася Ірина Степанівна. — Ці правила дано людям для того, щоб вони розуміли, що дозволено, а що — заборонено, як можна чинити, а як — ні. Уявіть, що сталося б, якби люди нехтували правилами! Їм було б важко жити, розуміти один одного й робити щось спільне.
Але у світі є ще правила, які існують з давніх-давен. Вони допомагають людям розрізняти добро і зло. Послухайте.
У давні часи, як розповідає Біблія, єврейський народ, що жив у Єгипті, потерпав від несправедливості та свавілля фараона. Євреїв примушували тяжко працювати, тому багато людей помирали від злиднів і нестерпної праці. Але Господь не захотів, щоб народ страждав, і послав пророка, який визволив євреїв з полону. Ім’я йому — Мойсей.
Щоб народ повірив Мойсею, Господь підтверджував його слова великими чудесами: палиця Мойсея перетворювалася на змію, воду він міг обернути на кров і навпаки, а за його молитвою розступилося море, і євреї змогли перейти по суходолу.
Та найважливішими стали Десять Заповідей — Божі настанови, покликані захистити людей від зла, дати їм мудрість і спрямувати життя дорогою добра. Мойсей піднявся на гору Синай, де серед темних хмар і блискавок молився Богові. Після сорока днів Господь дав йому кам’яні скрижалі, на яких були записані Божі Заповіді.
Ірина Степанівна відкрила Дитячу Біблію і прочитала:
— Я — Господь, Бог твій. Нехай не буде в тебе інших богів.
Не створи собі кумира і не вклоняйся йому.
Не згадуй даремно ім’я Господа, Бога твого.
Пам’ятай день суботній, щоб святити його.
Шануй батька твого і матір твою.
Не вбивай.
Не чини перелюбу.
Не кради.
Не свідчи неправдиво на ближнього твого.
Не бажай нічого, що належить ближньому твоєму.
— Ось такі Заповіді дав Бог Мойсеєві. І хоча це сталося дуже давно, вони й сьогодні мають важливе значення. Цих заповідей мають дотримуватися всі люди, щоб їхнє життя було сповнене любові й миру.
— То які із Заповідей ви запам’ятали? — запитала Ірина Степанівна.
Діти почали відповідати, і всі разом обговорювали, як потрібно розуміти ці Божі настанови.