— Мамо, ти допоможеш мені виконати домашнє завдання? — звернулася після школи до мами Оленка. — Нам дали завдання записати свої звички. І добрі, і погані.
— Хіба ти не знаєш своїх звичок? — здивувалася мама. — А що ти сьогодні робила?
— Ну, вранці я поснідала, а потім пішла до школи.
— Невже ти більше нічого вранці не робила? А що ти зробила відразу, коли прокинулася?
— Я встала, вмилася, помолилася. Потім пішла снідати.
— Добре, Оленко, а чи є такі речі, які ти робиш щодня? Умиваємося, зуби чистимо ми щодня, так?
— Так.
— Постіль за собою прибираєш?
— М-м… так, — сказала Оленка і подивилася на маму.
— Доводиться нагадувати, — похитала головою мама. — Посуд за собою іноді миєш, але не завжди. Отож, усе, що людина робить щодня, постійно, до чого звикає, називається звичкою. Звички бувають добрими і поганими. Чистити зуби, прибирати постіль, мити руки перед їдою — усе це добрі звички. Але ж, Оленко, бувають не тільки добрі звички, але й погані, чи правда?
— Мабуть, так…
— Наприклад, — мама пильно подивилася на Оленку, — довго лежати в ліжку після того, як прокинешся. Або, прийшовши зі школи, розкидати по кімнаті одяг, портфель і книжки.
— Мамо, але ж я не завжди так роблю, — засоромилась Оленка. — І старатимусь так взагалі не робити.
— Старайся, доню.
Чи легко набуваються добрі звички? Ні, це праця. Потрібні наполегливість, старанність, терплячість. А от погані звички, на жаль, пристають дуже легко. Погана звичка — як чіпка колючка. Вчепиться вона в людину і не відстає. І може заподіяти дуже багато шкоди.
Якщо ми не навчимося переборювати, долати шкідливі звички, вони можуть вирости й перетворитися на страшні чудовиська. І тоді з ними боротися дуже важко. Тому, якщо хочемо стати розумними, добрими людьми, щоб допомагати іншим, потрібно позбуватися своїх поганих звичок, які вже є, і не набувати нових.