У старому будинку жив самотній дідусь. Він повільно ходив, але дуже любив дітей, які гралися біля його двору. Дідусь часто виходив до них, розповідав цікаві історії та пригощав яблуками зі свого саду.
Одного разу діти помітили, що дідусь давно не виходить. Вони постукали у двері і зайшли до хати. Дідусь лежав і не міг підвестися. Діти покликали дорослих, принесли води, прибрали в кімнаті.
Дідусь зі сльозами подякував:
— Я думав, що нікому не потрібний…
— Потрібні, — відповіли діти. — Ви ж наш дідусь.
Відтоді вони часто відвідували його, допомагали по господарству і слухали його добрі історії.