Павлик був хорошим і веселим хлопчиком, але іноді любив попустувати. Якось він прийшов до школи раніше, ніж звичайно. Зайшов до класу, сів за вчительський стіл і почав подумки «викликати» дітей до дошки. Раптом його очі зупинилися на третій парті від вікна, де сиділа Катруся, гарненька й охайна дівчинка.
Павлик взяв на столі великий шматок крейди і попрямував до Катрусиної парти. Обмалювавши стілець, він уявив собі картину: прийде Катруся, сяде за парту… Ой, скільки сміху буде!
Павлик чекав, коли ж Катруся умоститься за парту. Та вийшло невесело.
Катруся, як завжди, охайна, в новенькій формі, сіла на місце і почала готуватися до уроку. Зайшла Ірина Степанівна і, привітавшись, запитала:
— Катрусю, хто з учнів сьогодні відсутній?
Катруся встала і не встигла нічого сказати, як учні почали вигукувати:
— Ти забруднилася! Твоя форма зіпсована крейдою!
Дівчинка кинулась витрушувати крейду зі спідниці, але вона не дуже вичищалась.
Ірина Степанівна запитала:
— Хто це зробив? — і подивилась уважно на всіх хлопчиків.
— Це не я, — голосно вигукнув Вітя, — не я, чесне слово!
— Чесне слово, не я! — сказав Андрійко.
— Я теж цього не робив, слово честі! — промовив Сашко, найбільший пустун у класі.
Учителька перевела погляд на Павлика. Той змінився і промимрив:
— Слово честі… слово че… не я…
Ірина Степанівна звернулась до Катрусі:
— Пересядь на іншу парту. Потім все з’ясуємо. А зараз розпочнемо урок!
Ледве досидів до кінця уроків бідолашний Павлик. Йому було так прикро, так соромно! Та й Катрусю шкода: мабуть, удома будуть сварити. Настрій було зіпсовано.
Коли хлопчик прийшов додому, назустріч йому вибіг маленький песик з кумедною кличкою — Гунька.
— Ой, Гунько, Гунько, невесело мені, не до розваг, — заговорив до песика Павлик.
Гунька слухняно відійшов, а потім заліз під ліжко.
— Мабуть, образився, — подумав Павлик.
Раптом його очі зупинилися на іконі, що здавна стояла в кімнаті дідуся. Очі Діви Марії — Матері Божої, здавалося, були сповнені особливого суму. Павлик відійшов до вікна. Але знову на нього дивилися з сумом і докором ті самі очі.
Хлопчик ходив з кутка в куток і ніде не міг подітися від того погляду. «Вона все знає, Вона засуджує мій вчинок!»
Сяк-так дочекавшись вечора, Павлик швиденько уклався спати, щоб уникнути розпитувань батьків.
— Павлику, тобі зле, ти захворів? — запитала мама.
Він хотів сказати, що в нього болить зуб, але схаменувся, бо це знову була б неправда, і лише промовив:
— Я хочу спати…
Уранці Павлик встав раніше за всіх. Мама приготувала сніданок, поклала в портфель бутерброд і, поцілувавши, сказала:
— Хороший ти мій, радість ти моя!
Від сорому вуха Павлика стали червоні-червоні. Він швидко вхопив ганчірку, поклав до портфеля і побіг до школи.
Коли тьотя Маня, техпрацівниця, зайшла в клас, то побачила, що Павлик старанно миє парту Катрусі.
— Ой, невже ти вирішив мені допомогти? — засміялась вона.
Хлопчик зашарівся і сказав:
— Я її забруднив, я мушу помити!
— От молодець! Ти дійсно хороший хлопчик. Давай я тобі допоможу!
— Ні-ні-ні, — аж підскочив Павлик, — я сам! Давайте краще я вам допоможу. Хочете, води принесу чи замету?
Настрій значно покращився. Удвох з тітонькою Манею вони швидко впоралися.
До класу забігли діти. Катруся обережно підійшла до парти і уважно подивилася на стілець.
— Нічого не бійся, там нічого немає! — промовив Павлик. А потім стиха додав:
— І ніколи більше не буде!
Катруся здивувалась:
— А ти звідки знаєш?
— Це я крейдою стілець забруднив!
Катруся ще більше здивувалась:
— Але ж ти давав слово честі?!
Павлик опустив голову:
— Я не хотів тебе образити, я хотів пожартувати. А слово честі дав, бо злякався. Але я ніколи, ніколи більше не зраджу свого слова. А ти пробач, будь ласка!
Катруся посміхнулася:
— Я вірю тобі, я вибачаю!
До класу ввійшла Ірина Степанівна і сказала:
— Сьогодні після уроків ми поговоримо про неприємну історію, що сталася в нашому класі!
Катруся підняла руку і промовила:
— А ми вже розібралися самі, у нас все гаразд!