— Діти, скажіть, будь ласка, як ви думаєте, за що цінується праця? — почала урок Ірина Степанівна.
У класі запанувала тиша.
— А що головне в людській праці? — продовжила вчителька. — Це запитання поставив своєму дідусеві хлопчик Сергійко з оповідання Євгена Пермʼяка. Цікаво, що ж він почув у відповідь?
***
…У дідуся Макара легка була робота. Він із мушель ґудзики висікав. З дідусем жив хлопчик-сирота Сергійко. Він дідусеві за онука був. Все йому знати хотілося, до всього дійти.
Якось знадобилася йому одежина та хоч якесь взуття. Виріс зі старого, та й зносив. Дідусь і каже йому:
— Підемо, Сергійку, на берег гарну одежину та взуття шукати.
— Та невже її на березі можна знайти? — здивувався хлопчик. Пішли.
— Глянь-но, скільки черевиків, штанців, картузів на берег викинуло. Знай збирай у мішок, — говорить йому дід, а сам усміхається.
— Так це ж мушлі, дідусю! Як їх одягти?
— А ти, онучку, збирай. Удома розберемося.
Набрали вони мушель цілий мішок, прийшли додому, виварили їх, обчистили — і за роботу. Ґудзики висікати почали. Дідусь висікає, а Сергійко зачищає. Дід дірочки свердлить, онук по дюжині розкладає. Весело робота кипить.
Багато дюжин зробили. Гарні ґудзики вийшли — великі, з веселковим відливом. Поїхали вони до міста, в лавку здали, гроші отримали. Вистачило і на чоботи, і на картуз, і на штани, та ще й на чай-цукор, білу хлібину, ще й залишилося.
— Дивись, Сергійку, скільки ми усілякого добра з мушель отримали!
Задумався допитливий Сергійко та й питає діда:
— Як же так сталося, що дармові мушлі стали щось коштувати?
— Ціна у них увійшла, — говорить дідусь.
— А коли ж вона в них увійшла, дідусю?
— Не знаю, — каже дідусь і знов усміхається, хитрує. Захотілося йому, щоб онук сам зрозумів.
— Може, коли висікав, а може, коли свердлив. Давно збираю дармові мушлі, а коли в них ціна входить, не знаю. Піди сходи до гончара. Може, він знає таємницю, як ціна в дармову глину входить.
Пішов хлопчина до гончара, бачить: майстер дармову глину на горі копає, з піском змішує, переминає і водою розбавляє. Сергійко дивиться уважно, коли ж у глину ціна увійде.
Майстер кинув шматок глини на кружало, закрутив його, став глину витягувати, формувати глечик. Витягнув йому лебедину шийку, приліпив граційну ручку. Розписав його квітами, пташками, виноградними гронами, та й ще у пічці обпалив, щоб міцний був. Краса вийшла неабияка. Ціни скласти не можна, а коли вона увійшла в глечик, хлопець так і не помітив.
Так ходив Сергійко до майстра, який робив диво-човни з дармової деревини, до рибалок, які ловили в річці дармову рибу, а потім продавали її за гроші. Ніяк зрозуміти не міг, коли ж таємнича сила ціни входить.
Тільки коли сам став допомагати каменяреві в його важкій праці, почав розуміти, що таємнича сила ціни — в руках гончара, човняра, рибалки, каменяра. В його, Сергійкових, руках.
Так Сергійко відкрив велику таємницю ціни. І на що б не глянув — на будинок, на стіл, на мереживну тканину, на свіжоспечену хлібину, на веселкові ґудзики, — бачить працю людини: ціну всіх цін, корінь нашої землі й самого життя.