Петрик з мамою ішов вулицею. Був сонячний морозний день. Дерева, як у казці, — пухнасті, наче невагомі! Сніг на сонці іскриться, скрипить під ногами.
Петрику було весело: може, через те, що була неділя, а може, через те, що наближався його день народження. Взагалі, настрій у нього був чудовий.
Мама на хвилинку зупинилася. Петрик замилувався молоденькою берізкою, гілочки якої на блакитному тлі неба здавалися білосніжним мереживом. Коли він відвів від неї погляд, то ніби потрапив у літо.
Перед ним яскравими дзвінкими плямами — червоними, оранжевими, жовто-зеленими — красувалися лотки з фруктами. Червонощокі тітоньки загортали ці дарунки літа в пакети, що шурхотіли та дзвеніли від морозу.
Червоні блискучі яблука, ароматні апельсини й мандарини, сонячний лимон! Петрик аж слинку ковтнув. Мама, ніби прочитавши його думки, підійшла до лотка. Хлопчик радісно спостерігав, як фрукти зникають у пакеті.
Несподівано Петрик озирнувся і побачив стареньку бабусю, яка стояла трохи осторонь. Одяг на ній був жалюгідний: зношене пальто, на ногах старі, розтоптані черевики, голова обвʼязана двома хустками непевного кольору. Від морозу й немочі по щоках старенької котилися сльози, ховаючись у глибоких зморшках.
Старенька стояла збоку від прилавків, а потім потупцяла до веселої румʼяної жіночки, яка торгувала яблуками, зупинилася і простягнула тремтячу руку…
Веселе обличчя продавщиці враз змінилося:
— Ідіть звідси, Бог подасть! Багато вас тут ходить!
Бабуся мовчки відійшла від прилавка.
У Петрика, який бачив і чув, що трапилося, раптом усередині похолоділо. Він подивився на маму і прошепотів:
— Матуся, давай…
Мама відразу зрозуміла сина. Вона віддала Петрику пакет із фруктами. Він дістав з пакета скільки зміг: і яблуко, і мандарин, і лимон. Мама додала булочку, що дістала зі своєї сумки, і сказала:
— Бери, синку, віднеси бабусі!
Хлопчик швидко підбіг до старенької:
— Ось, будь ласка, візьміть!
Бабуся підняла засмучені очі й повільно перехрестилася:
— Дякую, дитинко! Дай Боже здоровʼя тобі і твоїй родині!
Петрик підбіг до мами, озирнувся і побачив, що бабуся хрестилася і щось шепотіла йому вслід. Мама посміхнулася, взяла сина за руку і злегка її потисла. Тримаючись за руки, посміхаючись, вони пішли додому.
Петрик ішов і згадував свою стареньку прабабусю, яка жила в селі. Вона завжди водила Петрика в неділю до храму. І кожного разу вони роздавали милостиню: кому яблучко, кому булочку, а кому невеличкі гроші.
При цьому мудра прабабуся завжди говорила:
— Милостиня, яку ми творимо заради Христа, зцілює наше серце, наближає до Бога.
А ще прабабуся казала, що коли ми виявляємо любов до бідних і немічних — даємо їм милостиню, — ми виявляємо любов до Самого Христа.