Був звичайнісінький зимовий день. Крізь вкриті морозними візерунками шибки проглядало «холодне», але яскраве сонечко. Величезні кучугури снігу, що випав уночі, переливалися всіма барвами веселки.
Ірина Степанівна ласкаво привіталася з учнями і сказала:
— Сьогодні ми будемо говорити про добрі справи. Згадайте, коли і які важливі справи ви робили і вважали їх добрими.
Діти загомоніли, бо кожен мав що розказати. Учителька підняла руку, подала знак заспокоїтися.
— Я знаю, кожен із вас намагається допомагати один одному. Ви навчилися перейматися чужим болем, як своїм. Ви не пройдете повз чужу біду і робите це не заради похвали. Сьогодні я розкажу вам ще одну історію, яка називається «Милосердний коваль». От послухайте.
***
…Один багатий купець повертався додому пізно вночі. Дорога вела повз кузню. Коли купець наблизився до кузні, то почув, що коваль іще працює, хоч була вже північ. Купцеві стало жаль коваля, який допізна мусив працювати. Він зайшов до кузні й запитав:
— Чому ти, добрий чоловіче, так пізно працюєш? Час тобі відпочивати. Хіба ж ти так мало заробляєш удень, що мусиш працювати аж до півночі?
— Ні, добродію, — відповів коваль. — Я заробляю для себе вдень достатньо. Але мій приятель уже довгий час лежить хворий і не може прогодувати себе й свою сімʼю. Тому я працюю кожного вечора по дві години, а гроші, які за той час заробляю, віддаю моєму хворому приятелеві.
— Чоловіче, — каже ковалю купець, — я бачу, що ти маєш добре серце, але хіба ж твій приятель зможе повернути тобі гроші?
— Повернути? — перепитав коваль. — Та хіба ж я даю йому на те, щоб опісля відібрати назад? Я за себе не переймаюсь, аби йому допомогти. Він зробив би для мене так само.
Сподобався купцю добрий коваль, і надумав він нагородити його.
Наступного дня він прийшов знову і каже:
— Дарую тобі ці гроші. Купи собі за них заліза і розшир кузню. Так зможеш більше заробляти і заощадити собі хоч трохи на старість.
Але коваль промовив:
— Дякую вам за ваше добре серце, але грошей прийняти не можу, бо я їх не заробив. Коли ваша воля, то дайте їх моєму хворому приятелеві, бо він їх більше потребує. Та й мені легше буде, бо тоді не муситиму працювати до пізньої ночі.
Купець ніяк не міг умовити коваля прийняти гроші, тому, скориставшись його порадою, віддав їх хворому приятелеві.
Коваль нікому про цей випадок не розповідав, але купець не змовчав — і про милосердний вчинок коваля рознеслася слава по цілому місту. Багато людей наслідували його добрий приклад, допомагаючи тим, хто потребував допомоги.