Оленка з Микиткою поверталися зі школи. Накрапав дрібний дощик, величезні сірі хмари вкрили все небо. Повз дітей на великій швидкості проїхала машина, обдавши їх хвилею брудної води. Прикро, що дорослі часто не помічають тих, хто поруч. А про культуру поведінки на дорогах, мабуть, знають тільки учні!
Діти йшли та говорили про образи. Інколи так боляче, коли тебе кривдять і ображають. Як відповісти на це: тим самим? Чи простити? І згадалася їм прекрасна казка Ганса Християна Андерсена «Гидке каченя». Багато чого гарного можна було навчитися у героя казки…
— Коли я слухав уперше цю казку, в мене щось стискалось усередині, і мені було боляче за велике й негарне каченя. Мене ображало навіть слово «гидке», — промовив Микитка, торкнувшись рукою місця, де в кожного бʼється серце.
— А я весь час сподівалася, що від образ братів, сестер та інших мешканців пташиного подвірʼя його захищатиме мати-качка. Але й цього не сталося, — продовжила розмову Оленка.
— Не уявляю, як каченя змогло перетерпіти стільки образ і серце його не стало жорстоким? Памʼятаєш, як воно шукало друзів, тягнулося до птахів, сподіваючись на те, що вони зрозуміють, що не в красі справа, — вболіваючи за каченя, вигукнув хлопчик.
Навіть перехожі озирнулися.
— А от поясни мені, Микитко, як пташеня могло терпіти мороз і хуртовини й не замерзнути?
— Мабуть, його зігрівало велике й палке серце!
— Я так хвилювалася за каченя, коли воно побачило лебедів і, ще не знаючи, що воно таке ж гарне, підпливло до них, опустивши голівку, готове до нових образ, — швидко промовила дівчинка.
— А я так зрадів, коли каченя побачило своє віддзеркалення у воді й зрозуміло, що… білокрилий красень — це воно, — щиро зізнався Микитка.
— Я мало не заплакала, коли прочитала слова, що «нема в тому біди, що зʼявився ти на світ у качиному гнізді, якщо вилупився з лебединого яйця», — тихо промовила Оленка і замовкла, згадуючи щасливий кінець казки.
— Я впевнений, що той, хто має у своєму серці добро, подолає всі життєві негаразди й труднощі та обовʼязково знайде справжніх друзів, — завершив розмову Микитка.
Оленка хитнула голівкою, підтверджуючи його слова.