Сергійко гуляв собі коло ставка. І побачив дівчинку, що сиділа на березі.
Підходить до неї, а вона й каже:
— Не заважай мені слухати, як хлюпочуть хвилі.
Сергійко здивувався. А потім узяв та й кинув у ставок камінець.
Дівчинка питає:
— Що ти кинув у воду?
Сергійко ще більше здивувався.
— Хіба ти не бачила? Я кинув камінець.
Дівчинка й каже:
— Я нічого не бачила, бо я сліпа.
Сергійко довго дивився на дівчинку. Він не міг уявити: як це воно, коли людина нічого не бачить.
Настала ніч. Сергійко ліг спати. Серед ночі прокинувся. Його розбудив шум за вікном. Шумів вітер, у шибки стукав дощ. А в хаті було темно. Сергійкові стало страшно. Йому пригадалася сліпа дівчинка.
Тепер уже не дивувався — йому серце стиснув жаль. Як же вона, бідна, живе в темряві? Сергійкові хотілося, щоб швидше настав день. Він піде до сліпої дівчинки. І пожаліє її.