Весняний день вже не здавався Микитці таким чудовим. Ще якихось п’ятнадцять хвилин тому в нього був гарний настрій, але тепер він ішов і… І вам не передати, як йому зараз було неприємно.
Коли Микитка підійшов до свого будинку, він зустрів Настю. Вона показала хлопчику книжку «Життя тварин» з чудовими фотографіями та ілюстраціями, яку їй подарували батьки. Але Микитка майже не звернув на неї уваги і тільки сказав:
— Так, гарна книжка… Знаєш, я потім подивлюся. Мені треба додому.
Тата з мамою вдома ще не було. Микитка хотів робити уроки, але нічого не клеїлося.
Що ж трапилося? А сталася дуже неприємна історія. У їхньому будинку жила літня жінка — Ольга Василівна. Вона захворіла і тому попросила Микитку віднести на пошту бандероль з подарунком для онуки: книжку, невеличку коробку цукерок і листа.
Поштомат був неподалік, тому Микитці легко було виконати прохання. Коли хлопчик ніс бандероль, йому дуже захотілося подивитись малюнки у книжці. Вони дійсно були гарними. Микитка навіть почав читати деякі казки.
Від задоволення він не помітив, як пролетіло пів години. Час було поспішати до пошти, але тут на очі Микитці потрапила яскрава коробка цукерок. Він не стримався і розкрив коробку. Звідти війнуло ароматним шоколадом.
Микитчина рука потяглася до цукерки і поклала її до рота. Потім так само повторилося ще кілька разів.
«Як же їх тепер відсилати? Може, відішлю лише книжку?» — подумав Микитка. Він тяжко зітхнув, закрив книжку, піднявся і, не поспішаючи, пішов алеєю…
— О, Микитко, привіт! — почув він за спиною. Це був Юрко, його товариш по школі.
— Ти куди прямуєш?
— Та так, просто гуляю, — відповів Микитка.
— Настрій у тебе якийсь невеселий, — помітив Юрко.
— Та ні, все добре, — відповів Микитка і несподівано сказав:
— Юрко, хочеш, я подарую тобі книжку?
Микитка показав йому яскраву книгу.
— Ух ти! — здивувався Юрко і прочитав уголос: — «Казки». А тато з мамою сваритися не будуть?
— Ні, — відповів Микитка, — я цю книжку вже давно прочитав.
— Хай буде, — із задоволенням погодився Юрко і побіг у справах.
Ось що трапилося з Микиткою.
Минув час. Ця історія почала потроху забуватися, і Микитка ніби заспокоївся…
Одного вечора у двері подзвонили. Микитка почув, що тато розмовляє з Ольгою Василівною. Він прислухався. Ольга Василівна прийшла до тата, щоб порадитися з ним, як із лікарем, про свою хворобу. І коли вони розмовляли, до хлопчика донеслися слова:
— Вже минуло три тижні, — говорила Ольга Василівна, — відтоді, як відправила своїй дочці бандероль, у яку вклала листа з проханням вислати мені необхідні ліки, мої вже закінчилися. А відповіді все нема й нема…
У Микитки всередині ніби щось обірвалося. Він не помітив, як лист упав під ноги, коли розгортав бандероль. Йому стало дуже соромно.
Коли Ольга Василівна пішла, Микитка вибіг зі своєї кімнати і зі сльозами підбіг до татка…
— Дуже прикро, дуже, — сказав тато, коли вислухав Микитчину сповідь. — Але добре, що ти зізнався сам. Це мене втішає.
— Треба виправляти становище, — сказала мама. — І я думаю, що перш за все треба попросити в Ольги Василівни пробачення.
— Так, — витираючи сльози, кивнув головою Микитка.
Наступного дня Микитка прийшов до Ольги Василівни.
— Заходь, Микитко, — зраділа бабуся. — Заходь. Як твої справи в школі?
— Добре, дякую, — відповів хлопчик. Йому хотілося скоріше зізнатися й попросити пробачення…
Ольга Василівна уважно вислухала Микитку, і на її очах, так само, як і в Микитки, виступили сльози.
— Ну, не хвилюйся, — сказала жінка і обійняла Микитку. — Я вже давно здогадувалася про це, але чекала, коли ти сам підійдеш до мене. Тому я рада, що ти все зрозумів. Усе буде гаразд!
Микитка біг додому радісний і щасливий. Йому здавалося, що в нього виросли крила — так легко і ясно було на серці.
У дворі Микитці зустрілася Настя, і він розповів їй всю історію. Він вирішив повернути Ользі Василівні книжку, яку віддав Юркові. Але не міг ніде її знайти. Не забирати ж її у Юрка.
«Де ж дістати цю книжку?» — заклопотано думав хлопчик.
— Микитко, здрастуй! — почув він дзвінкий голос Насті.
— Дивись! — і дівчинка показала йому книжку — таку саму, як він шукав.
Микитка аж розгубився.
— Візьми, це тобі! — посміхнулася Настя. — Я взяла в Юрка, він віддав.
— Віддав?! — здивувався Микитка. — Як?!
— Так. Бери!
Пізніше Микитка довідався, що книжку Юрко віддав не просто так, а обмінявся з Настею на її книжку «Життя тварин». Настя зробила це з дозволу своїх тата і мами. Ця історія стала для Микитки уроком на все життя.