Одного разу в майстерні коваля лежали поруч шматок заліза і золота монета. Золото блищало, виблискувало на сонці і пишалося собою.
— Подивися на мене, — сказало золото. — Я дороге, гарне, мене всі цінують і бережуть. А ти — просте, темне залізо. Хто зверне на тебе увагу?
Залізо мовчало. Воно знало, що його доля — служити людям у праці.
Минув час. Коваль узяв залізо і зробив із нього міцний плуг. Тепер воно працювало на полі, допомагаючи вирощувати хліб. А золота монета так і лежала в скрині.
Одного дня монета знову побачила залізо, уже потемніле від роботи.
— Ти стало ще гіршим, — сказала вона. — Подивися на мене — я все така ж блискуча.
Залізо відповіло:
— Зате я приношу користь людям. Моє життя — у служінні.
І золото замовкло, бо зрозуміло: справжня цінність не в блиску, а в користі.