У нас із братом своя кімната. У ній ми спимо, робимо уроки, читаємо, розмовляємо. Зараз канікули, і уроків робити не потрібно, але Гена все одно кожного вечора сідає за письмовий стіл і малює. Потім на великий картон він наклеює малюнки: храми, будинки, дерева. У нього виходить справжній монастир.
Коли брат малює та клеїть, мені сумно, тому що в цей час він мовчить, а я найбільше люблю слухати й розмовляти.
Мама каже, щоб я більше читав, доки Гена займається, але ж читати мені не подобається. У книжках розповідають усе дуже повільно — так повільно, що я просто втомлююся, доки дочитаю до якогось цікавого місця. Інша справа, коли розповідає Гена або мама — тоді все цікаво з самого початку, навіть про природу або переживання.
Ще я люблю розмовляти з татом. Тато так цікаво пояснює, що ні в якій книжці так не пояснюється. Нещодавно Гена у нього запитав:
— Якщо Бог існує скрізь, значить Він є у всьому Всесвіті? І немає жодного місця, де Його немає? А як же там, де багато гріха? Там є Бог?
Гена у нас такий — він про все розпитує, розмірковує. Йому все потрібно знати. Він безперервно ставить батькам різні запитання. І тоді — запитав про Всесвіт і чекає відповіді.
А тато нічого не відповів, тільки взяв Барсика з дивана і повів нас обох до комори. Ми зайшли туди, тато закрив двері й вимкнув світло.
— Чи бачите ви що-небудь? — запитав він.
І так було зрозуміло, що нічого не видно — сама темрява.
— Ні, — відповіли ми, — нічого не видно. Навіть один одного не бачимо.
— Це тому, що немає світла, — говорить Гена. — Без світла ніколи нічого не можна побачити.
— А кота бачите? — знову запитує татко. — Подивіться уважніше.
— Як же ми можемо побачити кота, якщо я не бачу навіть свого пальця, — відізвався з темряви Гена.
— Ой! Ой! Бачу! Барсика бачу! — несподівано закричав він. — Він сидить на сходах нагорі! Санько, дивись!
Тут і я побачив два ока — жовті, зовсім поруч від мене. Правда, Барсик від крику тут же зник. Але я встиг роздивитися його жовті очі.
— Ну що, бачив? — запитав тато, відкрив двері і випустив нас. — Знаєте, чому в кота очі в темряві світяться? Може, у нього там ліхтарики?
— Ні, не ліхтарі. Просто у кота очі такі — вони відбивають світло, що розсіяне в темряві, — сказав Гена.
— Так у коморі світла не було, — посміхнувся тато.
— Не було, але якась кількість світла все ж таки була. Якщо коту в очі потрапила, — відповів Гена.
Тато обійняв Гену й сказав:
— Правильно. Якась кількість була. Це ми її не бачимо. Так налаштовані наші очі, що ми не бачимо світло, коли його мало. Але ж світло є скрізь.
Потім тато помовчав і додав:
— Бог, подібно до світла, є скрізь. Але не скрізь Його можна одразу побачити. Для цього треба особливими очима дивитися.
— Як у Барсика? — запитав я.
— Ні, не як у Барсика, а як у царя Давида, — відповів тато. — Це була свята праведна людина, яка виконувала Заповіді Божі. І з часом його серце і розум очистилися від зла, і він сказав…
І тут тато промовив дуже гарні слова. Я їх навіть записав і поставив листочок на поличку, щоб не забути. Я їх і зараз можу вам прочитати:
«Якщо здіймуся на небо — Ти є там, якщо зійду у темряву землі — і там Ти є! Мене не закриє від Тебе і темрява, і ніч буде світити, як день, і темнота — як світло!»
Тобто це означає, що Бог є скрізь. І якщо хтось бажає сховатися від Нього — не сховається. А якщо хтось думає, що Його немає — теж помиляється. Просто Його не всякими очима можна побачити.
Тепер ви розумієте, чому мені так цікаво слухати батька?