В Євангелії Ісус Христос часто звертається до нас із повчальними оповідями, які називаються притчами. У ті часи, коли жив Спаситель, щоб виростити хліб, зерно сіяли руками. Саме про це Христос розповідає у притчі про сіяча.
Вийшов сіяч сіяти зерно своє. І коли сіяв, одне зернятко впало при дорозі — його потоптали, і птахи подзьобали. Інше впало на каміння і, зійшовши, засохло, бо не мало вологи. Ще інше впало поміж терня (колючі кущі), і терня, вирісши, заглушило його. А інше зерно впало на добру землю і, коли зійшло, дало плід у стократ.
Про що ж говорить нам Спаситель у цій притчі?
Сіяч — це Сам Ісус Христос. Він сіє в нашу душу Своє Слово — слово любові, яке підказує, як нам жити. Той, хто приймає Слово Боже у своє серце, як у добру землю, приносить у світ багато добра. А той, у кого серце подібне до кам’янистого ґрунту, хто промінює мудрість і красу євангельського слова на дрібниці, — у того душа стає безплідною.