— Сьогодні у школі було так багато дітей, — зауважила Ліда, коли разом із батьками виходила зі школи.
— Так, сьогодні була дуже гарна зустріч, — погодився її тато.
— Вчителі мають багато роботи, — приєдналася до розмови мама. — Ми дякуємо тобі, Лідо, за твою допомогу.
— Якби я могла робити щось важливіше, — зітхнула дівчинка. — Те, що я роблю, — такі дрібниці: розсадити правильно дітей за парти, підмести клас після занять. Нічого складного. Хіба це можна порівняти з роботою вчителя?
Коли Ліда лягла спати, до неї в кімнату зайшла мама і простягнула маленький листочок паперу.
— Ми з татом щось тобі написали, — сказала вона і сіла біля донечки.
— «Лист вдячності», — прочитала Ліда перший рядок. — «Дякуємо тобі, доню, за твою допомогу, за всі ті дрібниці, якими ти нам щоразу так допомагаєш. Це дуже важливо. Ми пишаємося тим, що ти наша доня, і дуже тебе любимо!»
Ліда на хвилинку замовкла.
— Дякую вам, — сказала вона і здивовано подивилася на маму. — Але цей лист було складно прочитати.
— Чому? — здивувалася мама.
— Такі маленькі літери! — відповіла дівчинка.
— А, от воно що, — промовила мама і уважно глянула на доньку. — Але ж це така дрібничка, вона не має ніякого значення.
— Не має значення? — Ліда засміялася. — Літери маленькі, але ж без них взагалі неможливо було б щось прочитати! Ось що важливо.
— Це правда, — погодилася мама. — Так само можна сказати і про інші, на перший погляд, дрібниці. Завжди, коли подумаєш, що малі справи не мають значення, згадай про цей лист.
— Дякую, мамо, — сказала Ліда. — Тепер я вже знаю, що малі справи також мають велике значення. Адже все в житті починається з чогось малого.
— Так, стати справжньою людиною допомагають нам щоденні маленькі добрі справи, — відповіла мама, поцілувавши донечку.