Догмат про створення світу — це наріжний камінь християнського богослов’я. Він формує наше розуміння буття, відкриває природу Бога як Творця, визначає місце людини в створеному світі та розкриває динаміку її стосунків із Творцем. Йдеться не лише про історичну подію початку Всесвіту, а про глибоке одкровення Божої волі, любові та всемогутності. Вчення про створення пронизує все християнське світобачення — від розуміння природи буття і місця людини у світі до моральних засад життя та надії на вічність. Воно надає цілісного сенсу кожному аспекту людського існування, показуючи, що все створене має початок, мету і Творця.

У православному контексті розуміння творіння значно перевершує буквалістичне прочитання біблійних оповідей. Текст книги Буття, хоча й є незамінним джерелом одкровення, не сприймається як науковий трактат, а як богонатхненна розповідь, що через образи й символи передає метафізичну істину. Православне богослов’я застерігає як від надто спрощеного, буквального прочитання біблійного тексту, так і від спроб звести творення світу лише до дії природних законів — начебто Бога там не було. Обидва підходи спотворюють істину: перший — через обмеженість, другий — через виключення Бога з картини буття. Віра у створення не суперечить науковому пізнанню, але й не зводиться до нього. Істинна гармонія можлива лише тоді, коли природне знання і богословське одкровення розглядаються як два аспекти однієї Істини, яка має джерело в одному Бозі. Саме тому Церква не відкидає науку, але застерігає від світоглядної підміни — коли замість Творця людині пропонують безособову природу, а замість сенсу — випадковість.

Акт створення: ex nihilo

Центральним твердженням християнського віровчення про створення світу є принцип “ex nihilo” — “з нічого”. Це визначення є ключем до розуміння самої природи Бога та Його стосунків зі Своїм творінням.

Світ не виник з якоїсь предвічної матерії, що існувала паралельно з Богом, і не є еманацією чи необхідним виливом Божественної сутності. Натомість, він є результатом вільного, суверенного акту волі Бога, що творить буття там, де раніше було лише небуття. Цей акт — не лише вияв Божої сили, але й прояв Його щедрості та любові: створіння існує не з потреби, а з Божого благовоління.

Цей принцип має далекосяжні богословські наслідки:

• Спростування дуалізму та пантеїзму

Поняття “ex nihilo” рішуче відкидає будь-які форми дуалізму, що постулюють існування двох рівновічних начал (наприклад, добра і зла, духу і матерії). Концепція творення з нічого, натомість, стверджує, що єдиним вічним і самодостатнім є лише Бог. Усе інше, включно з матерією та духовним світом, має свій початок у Його вільній творчій волі. Цей догмат також ефективно спростовує пантеїзм, який ототожнює Бога зі світом, розчиняючи Його Божественну сутність у творінні. Православне богослов’я наполягає на тому, що Бог залишається трансцендентним, тобто повністю відокремленим і вищим за Своє творіння, зберігаючи Свою абсолютну свободу та унікальність. Водночас, Він невід’ємно присутній у світі Своєю енергією, постійно підтримуючи та живлячи буття, але не зливаючись з ним.

• Тринітарний аспект творіння

Святе Письмо вказує на спільну дію всіх Осіб Святої Трійці в акті творіння. Світ був створений Отцем як першопричиною, через Сина та у Святому Дусі.

Апостол Павло проголошує роль Сина у творенні, пишучи: “Бо Ним створено все, що на небі й на землі, видиме й невидиме… все Ним і для Нього створено” (Колосян 1:16). Євангеліст Іоанн також підтверджує це: “На початку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог. Воно на початку було в Бога. Все через Нього постало, і без Нього ніщо не постало, що постало” (Іоана 1:1-3). Книга Буття свідчить про активну участь Духа Божого у процесі життєтворення (Буття 1:2).

• Небуття і буття

Поняття “ex nihilo” в богослов’ї не означає порожнечу чи вакуум, з якого створено світ. Натомість, воно позначає абсолютну відсутність будь-якого незалежного існування поза Богом. До моменту Божого творчого акту не існувало нічого, що могло б бути першоосновою для буття. Його суверенна воля і всемогутність вивели світ з абсолютного небуття в буття. Цей факт підкреслює радикальність Божої дії, демонструючи, що Він не просто формував існуючу матерію, а дарував саме існування тому, чого раніше не було, що є виявом Його безмежної сили та свободи.

• Час і простір

Важливо усвідомлювати, що Бог не творив світ у часі чи у просторі, оскільки час і простір самі були створені разом зі світом. До акту творіння ці категорії, що є невід’ємними характеристиками матерії, не існували. Бог перебуває поза часом, у Своїй вічності — абсолютній, нествореній реальності, яка не підвладна послідовності чи зміні. Він також не обмежений простором, оскільки Сам є джерелом усіх категорій буття, включаючи часові та просторові виміри. Відтак, вираз “На початку” (Буття 1:1) вказує не на певний часовий момент у вже існуючому потоці часу, а на першопочаток самого часу та простору, на момент їхнього виникнення як створених реалій. Це підкреслює абсолютний суверенітет Бога над усім творінням, включно з його фундаментальними вимірами.

Біблійні тексти про творіння

Для глибокого розуміння догмату про створення необхідно звернутися до його біблійних джерел, особливо до книги Буття.

• Буття 1-2: дві розповіді

Буття 1:1-31
Ця розповідь, ймовірно, написана пізніше, має більш космологічний характер. Вона підкреслює велич, всемогутність і трансцендентність Бога. Творення відбувається через Боже Слово (“І сказав Бог…”). Послідовність творіння є строгою і упорядкованою, що підкреслює Божу владу над хаосом. Кульмінацією є створення людини чоловіком і жінкою “за образом і подобою Божою” та отримання ними благословення і влади над творінням.

Буття 2:1-25
Ця розповідь, ймовірно, давніша, має більш антропологічний і особистісний характер. Вона зосереджується на створенні людини з “пороху земного” і вдиханні “подиху життя”, що підкреслює близькість Бога до людини. Детально описується Едемський сад, де людина була поміщена, та взаємодія Бога з Адамом і Євою. Ця розповідь зосереджена на формуванні стосунків, наданні заповіді та розкритті праці як частини людського буття.

• Інші біблійні згадки

Божа Премудрість
У Книзі Приповістей Премудрість персоніфіковано описується як співучасник творіння: “Господь мене першою створив, за наміром Своїм, я виплекана так давно, задовго до всього. З’явилась я в часи далекі, ще до народження землі… Була я майстром поряд з Ним, я насолодою Його була щодня” (Приповістей 8:22-23, 30). Важливо зазначити, що ця персоніфікація Премудрості не означає, що вона є окремою Божественною іпостассю поза Святою Трійцею. Це поетичний спосіб підкреслити Божу мудрість, розумність та впорядкованість, які споконвічно існують у Бозі та втілені у Його творінні. У християнському богослов’ї Премудрість Божа часто ототожнюється з Логосом-Христом – вічною Мудрістю Бога.

Створення як гімн Творцеві
Багато псалмів виступають як гімни Богу-Творцеві, прославляючи Його велич, всемогутність, мудрість та доброту, що яскраво виявляються у природі. Наприклад, Псалом 32:6-9 проголошує: “Словом Господнім створені небеса, і Духом уст Його — все їхнє військо. Всі води моря Він зібрав докупи, приборкав океан, створивши береги… Бо Він сказав — і сталось; Він наказав — і було створене”. Псалом 103 є особливо яскравим описом створення та Божого провидіння, детально зображуючи турботу Творця про все живе – від небесних світил до земних істот.

Христос як Логос-Творець
Новий Завіт значно поглиблює наше розуміння творіння, розкриваючи його через призму Христа як Логоса-Творця. Він не лише Спаситель, а й Той, через Кого все було створено. Апостол Іоанн починає своє Євангеліє з фундаментальних слів: “На початку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог. Воно на початку було в Бога. Все через Нього постало, і без Нього ніщо не постало, що постало” (Іоана 1:1-3). Це чітко ідентифікує Христа як безпосереднього і активного учасника творіння. Послання до Євреїв доповнює це, вказуючи, що “й весь світ Бог створив через Сина Свого” (Євреїв 1:2). Таким чином, Новий Завіт свідчить про Сина Божого як про універсальний принцип буття: “Син існував до всього і раніше за все, і все існує завдяки Йому” (Колосян 1:17), що додає спасительній місії Христа також і космічний вимір.

Християнська космогонія

У біблійній оповіді про шість днів творіння (Буття 1) простежується глибока символічна структура, в якій кожен день не просто фіксує чергову подію, а розкриває внутрішню логіку переходу від хаосу до космосу, від безформності до впорядкованості. Бог не просто творить світ — Він упорядковує його, надає йому ритм, межі, ієрархію та ціль. Усе починається з темряви і безодні, а завершується світлом, життям і спокоєм. Процес творіння має послідовний характер: Бог відділяє, називає, впорядковує, наповнює й благословляє. У цьому ритмі простежується не хаотична стихія, а божественна логіка.

Ці “дні” не слід розуміти буквально як 24-годинні періоди — саме так вчить православне богослов’я та святоотцівська традиція. Та й сама структура тексту цього не дозволяє: сонце і місяць, що визначають земний час, з’являються лише на четвертий день. Тому оповідь сприймається як богонатхненна символічна послідовність етапів — своєрідна педагогічна модель, що розкриває задум Творця. Вона веде від простого до складного, від неорганічного до органічного, від безжиттєвого до розумного, від порожнечі до повноти.

У центрі кожного дня — Божа оцінка: “І побачив Бог, що це добре” (Буття 1:4, 10, 12, 18, 21, 25). Єврейське слово “tov”, яке використовується у цих місцях Писання, означає не просто естетичну привабливість, а глибоку онтологічну якість: створене є внутрішньо гармонійним, відповідає своїй меті, функціонує згідно з Божим задумом. Ця первісна доброта творіння має вирішальне значення для розуміння трагізму гріхопадіння, яке спотворює, але не знищує божественний образ у творінні.

Окремо виділений сьомий день — субота — є кульмінацією всього процесу творення. Бог “упокоївся” від Своєї праці (Буття 2:2-3) не тому, що втомився, а тому що творення досягло своєї завершеності й гармонії. Цей “спокій” — це стан упорядкованого буття, в яке запрошена й людина. Субота, отже, має не лише ритуальне, а й есхатологічне значення: вона нагадує про покликання людини до участі у майбутньому спокої – Царстві Божому.

Використання міфопоетичної мови в цьому тексті — не недолік, а навпаки, навмисний і глибоко продуманий засіб навчання. У культурному контексті стародавнього Близького Сходу, де панували язичницькі космогонії, як-то месопотамський “Енума Еліш”, біблійна оповідь виявлялася водночас і деміфологізацією — запереченням язичницьких фантазій, і реміфологізацією — новим осмисленням космосу через одкровення про Бога. Знайомі для давніх людей образи — вода, небо, темрява, світло — використовуються, щоби проголосити цілковито нову істину: світ створено не внаслідок боротьби між богами, не з тіла переможеного чудовиська, і не через сліпу енергію. Світ виник з волі одного Бога, єдиного, трансцендентного і вільного. Ця мова дозволяла донести глибокі богословські істини до аудиторії, яка ще не була готова до абстрактних філософських концепцій, і водночас рішуче відкидала політеїзм та ідолопоклонство.

Такий підхід був особливо важливим під час Вавилонського полону, коли Ізраїль перебував під тиском чужих релігій і культів. У часи, коли люди поклонялися сонцю, місяцю, зорям, річкам і стихіям, перший розділ Буття проголошував — усе це не боги, а творіння. Світло не є божеством, а лише перший виток порядку. Світила служать не для поклоніння, а для “знаків, і часів, і днів, і років” (Буття 1:14). Цей наратив допомагав зберегти монотеїстичну віру й ідентичність народу, даючи їм чітке пояснення, чому вони не можуть приймати вірування навколишніх народів. Це була апологетична декларація, що захищала істину про Єдиного Бога від будь-яких форм ідолопоклонства.

Творіння та Боже провидіння

Акт створення не був подією, після якої Бог залишив світ напризволяще. Навпаки, догмат про створення нерозривно пов’язаний із Божим провидінням. Бог не лише дав початок буттю, але й постійно підтримує його в існуванні Своєю всемогутньою волею.

• Телеологія творіння

Світ, створений Богом, має не лише початок, а й мету (τέλος). Кожне творіння — від найменшої частки матерії до найбільших галактик — спрямоване до свого Творця. Уся реальність покликана до єдності з Богом, і саме в цьому полягає її остаточне призначення. Ця телеологічна спрямованість виявляється в гармонії, впорядкованості та цілісності Всесвіту, які є знаком Божого задуму.

• Взаємодія з природними законами

Закони природи, які ми відкриваємо у космосі — гравітація, фізичні константи, біологічні закономірності — це не сліпі сили чи випадковості. Це вияв Божого порядку, Його творчих енергій, які підтримують буття та забезпечують гармонію світу. Вони є знаком Божої вірності Своєму творінню, Його постійної присутності. Тому наукове пізнання цих законів — пошук божественної логіки, закладеної у світ.

• Збереження світу

Попри гріхопадіння і руйнування, що його спричинило, Творець не відмовився від Своєї любові до світу. Його милість діє безперервно — як у непомітній підтримці кожної миті існування, так і у явних діях, що змінюють хід історії заради спасіння людства. Бог залишається джерелом буття і після створення, не тільки як причина, але й як постійна сила, що утримує всесвіт у єдності та порядку. Бо Бог не лише почав історію, Він веде її до спасительної мети.

Висновок

Вчення про створення є одним із ключових елементів православної догматики. Воно визначає основоположне розуміння Бога як вільного і всемогутнього Творця, Який створив світ із нічого, керуючись любов’ю та премудрістю. Цей догмат формує наше розуміння буття, показує принципову онтологічну різницю між Богом та створеним світом, і водночас утверджує, що сам світ має цінність, добрий за природою, не випадковий і не ворожий, а впорядкований і спрямований до мети. Бог, Який створив світ, не залишив його напризволяще, а постійно підтримує та веде його, зокрема через події, що мають вирішальне значення для здійснення спасіння.

Знання про створення є необхідною передумовою для подальшого осмислення унікального місця людини у світі, її богоподібного покликання, а також богословського розуміння природи зла, феномену гріха, процесу спасіння й остаточного оновлення всього творіння у Христі.