Протоієрей В’ячеслав Рубський
Свято П’ятидесятниці дуже схоже на Книгу Буття, де Бог вдихнув подих життя в людину, і людина стала дихати частково повітрям, частково Духом Божим. І дар Святого Духа на П’ятидесятницю – це ще одне таке штучне дихання, це вдихання в нас життя, воно набагато частіше буває, ніж на П’ятидесятницю. Є чудовий вислів: Бог ближчий до нас, ніж наше дихання. Виходить, що коли ми дихаємо Духом Божим, у нас є певна сила та благословення від Нього, тож ми повинні присвячувати своє дихання чомусь іншому – тому, заради чого Бог створив усе це, створив людей. Коли Айболить пришив нові ніжки зайчику, він не прив’язав його до себе і не сказав: “Тепер ти будеш поклонятися мені!”, він каже: “Я пришию йому нові ніжки, і він знову побіжить доріжкою”. Коли хірург вставляє нове серце людині, він не вимагає, щоб та ходила за хірургом, і все життя пов’язувала з ним, він це робить для того, щоб людина звернулася до тих, кого вона любить усім серцем і всією думкою. І коли Бог дарує Духа Святого на П’ятидесятницю, апостоли розуміють це правильно і звертаються до людей, і роздають цей вогонь, роздають це життя.
Якщо нам справді хочеться поділитися, значить, ми прийняли Духа Святого. А якщо ми стоїмо і чекаємо, і лише дивимося на небо, значить, ми все ще очікуємо прийняття Святого Духа. Коли ми кудись побігли і благословили кожен день, кожну годину, кожен подих, значить, сягнула рука нас Божа, подих Божий, і серце Боже оселилося в нашому серці. Я думаю, що це найголовніше на П’ятидесятницю. Усе це життя, зелень, пелюсточки, все, що ми уособлюємо, все, що є живим символом цвітіння і радості, воно сьогодні є, завтра – ні.
Але сьогодні ж воно є! І навчитися нам цінувати те, що є сьогодні, – неважливо, що буде завтра, – ось це, мабуть, одна з дуже-дуже важливих речей. Я дуже часто кажу – і прошу вибачення в тих, хто щось пам’ятає з того, що я говорив раніше, – що Бог для того наближається до нас, щоб ми наближалися до інших, щоб ми щось дали людям. Не для того, щоб ми Йому відповіли і повернули п’ять бубликів із десяти, яких Він нам дав, а для того, щоб ми віддали хоча б один бублик ближньому своєму, для того, щоб ми якось пожертвували годиною, а то й двома годинами часу на ближнього. Це означає – Бог торкнувся нас.
Ще раз кажу, що коли в цей день, коли був шум і голос, і щось там ще, шум і вогонь зійшов на землю – і вогонь цей оселився в цих серцях. Можливо, вогню в нас немає, але хоча б шум зробити ми можемо. Це ми можемо, так. Ну а там, дивись, хтось шумить, а хтось і горить, а всі разом ми як велике багаття: хтось тріщить, хтось димить, хтось горить.
Здалеку виглядає непогано. Думаю, що Бог на нас дивиться зблизька, і здалеку теж. Тому що, можливо, дехто з нас зблизька – не дуже, а здалеку – те що треба. І ми разом те, що треба, бо саме добре ми виглядаємо разом перед Богом!