Святий Дух, місія та проблеми Церкви. Навіщо потрібна Церква?
Протоієрей Георгій Ходун
Друзі мої, радий вас усіх вітати. Особливо радий вітати тому, що сьогодні у нас свято, сьогодні – день П’ятидесятниці, день Зшестя Святого Духа на апостолів. Сьогодні ми вшановуємо Святого Духа, якого Отець через Сина послав у цей світ, цей Святий Дух і донині перебуває у спільноті учнів Христових, роблячи нас християнами. Так сталося, що євангельське читання сьогоднішнього дня менш інформативне, аніж читання апостольське. Ось сьогоднішнє євангельське читання:
В останній же великий день свята стояв Ісус і голосно говорив: хто спраглий, нехай іде до Мене і п’є. Хто вірує в Мене, у того, як сказано в Писанні, з утроби його потечуть ріки води живої. Це сказав Він про Духа, Якого мали прийняти віруючі в ім’я Його; бо ще не було на них Духа Святого, оскільки Ісус ще не був прославлений. Багато ж з народу, почувши ці слова, говорили: Він воістину пророк. Інші говорили: Це Христос. А ще інші казали: хіба з Галілеї Христос прийде?Чи не сказано в Писанні, що Христос прийде з роду Давидового і з Вифлеєма, з того міста, звідки був Давид? Отже, виникла в народі через Нього незгода. Деякі з них хотіли схопити Його; але ніхто не наклав на Нього рук. І слуги повернулися до первосвящеників і фарисеїв; і дорікали їм: чому не привели Його? Слуги відповіли: ніколи не говорила людина так, як Цей Чоловік. Фарисеї ж сказали їм: невже і ви спокусилися? 48 Хіба увірував у Нього хтось з начальників або з фарисеїв? Але цей народ, що не знає закону, проклятий він. Никодим, один з них, який приходив до Нього вночі, говорить їм: хіба закон наш судить людину, якщо раніше не вислухають її і не узнають, що вона робить? На це сказали йому: чи й ти не з Галілеї? Роздивись і побачиш, що пророк з Галілеї не приходить…
Ісус знову говорив до народу, кажучи: Я – Світло для світу; хто піде вслід за Мною, той не ходитиме в темряві, а матиме світло життя.
Так, друзі мої, трапилося, що два старозавітні свята – Пасха і П’ятидесятниця – отримали у Новому Завіті нові сенси і нове смислове навантаження при тому, що назви, як ми чуємо, залишились незмінними. У випадку з Пасхою все зрозуміло – звільнення одного народу стало провісником визволення всього людства, але вже не від політичного рабства, яке переживали юдеї в свій час, знаходячись в єгипетському полоні, а від рабства онтологічного, якщо можна так сказати.
А ось менш відомі нам подробиці старозавітної П’ятидесятниці – це свято Шавуот, щорічна згадка про дарування закону юдеям, і саме у це свято, у свято дарування закону, Христос приходить до єрусалимського храму і починає казати про духа – що на зміну закону приходить дух. Ісус сказав це, як ми чули, маючи на увазі Дух Святий, що зійде на тих, хто повірив у Нього. Тоді Дух Святий ще не був дарований людям, бо Ісус іще не був піднесений до своєї слави. Ці слова про дух стали певним подразником, певним тригером, після чого люди почали обговорювати його особу на предмет того, чи месія він все-таки, чи ні. Балачки ці закінчились нічим і лише уважні і терплячі дочекалися того часу, коли слова Христа про Дух стали реальністю.
Я вже сьогодні сказав, що так трапилось, що апостольське читання більш змістовне відносно сьогоднішнього свята, аніж євангельське, бо саме в книзі Діянь Апостольських ми знаходимо детальну інформацію про подію вже новозавітної П’ятидесятниці і про дарування Святого Духа, який спільноту віруючих в Ісуса, як Христа, зробив церквою, Тілом Христовим, єдиним Тілом Христовим. Не дарма день П’ятидесятниці називають днем народження церкви і на неї, на церкву, пропоную сьогодні звернути нашу увагу.
Церква у цьому світі наче закваска. Пам’ятаєте притчу, яку казав Христос про жінку, яка взяла закваску, положила її в тісто, і тісто все підійшло. Церква – це як певна закваска, яку Христос залишає у цьому світі, аби цей світ дещо змінити – тобто, церква, – важливо відмітити, – не спасає світ, світ спасає Христос, церква сама має потребу спасіння, але церква повинна змінювати цей світ, будучи новим народом Божим, церква повинна стати здоровими клітинами у хворому організму. Уявімо хворий організм, що туди наче підселяють здорові клітини, які повинні з часом ці хворі клітини вилікувати, тобто хвороботворні клітини, які довели організм до хвороби, саме оці здорові клітини мають перемогти і навіть знищити. За Божим задумом цей світ не повинен бути знищений з огляду на його гріхи, а навпаки – стати очищеним, виправленим і визволеним. І в значній мірі оця функція покладається на церкву, як на новий Божий народ, який повинен змінювати цей світ зсередини. Я не буду оцінювати, наскільки нам вдавалася ця справа дотепер, адже занадто часто і сама церква потребувала та й нині потребує певного зцілення, але місія церкви, незважаючи ні на що, залишається незмінною і для кращої реалізації цієї місії церкви нам конче необхідно розібратися з тим, а що ми маємо на увазі, коли кажемо церква.
Церква, церква – ми так часто вживаємо це слово і інколи припускаємо багатьох помилок, тому що не маємо чіткої відповіді, а що ми маємо на увазі, коли кажемо слово церква. Найпростіше, що спадає на думку: «це (мабуть) споруда, куди ми збираємось у неділю чи на свята», ми ж так і кажемо: «йдемо до церкви». Але очевидно, що Господь, який заснував церкву, заснував не споруду і не будівлю. Християнам, звичайно, потрібно десь збиратись і важливо, щоб вітер не дув на тебе і щоб дощ тобі за комір не затікав, тому у християн є споруди, куди ми збираємося разом, але церква це все-таки не будівля, навіть якщо ми споруду так і називаємо словом «церква».
Часто також, особливо зараз, у новинах ми чуємо, ну щось на кшталт такого: «офіційний спікер української православної церкви заявив» або, наприклад: «предстоятель Православної Церкви України побував там» або: «верховний архієпископ Греко-Католицької Церкви України відвідав (там щось відвідав)». Тут в кожній фразі ми чуємо слово «церква» і як варіант, можна вирішити, що церква – це певна структура, певна юрисдикція, яка в своєму складі має усталену ієрархію, певну кількість парафій, духовенство, вірян, якісь ресурси, навчальні заклади тощо. Так, сукупність християнських спільнот, які об’єднані по певному принципу ми також називаємо церквою, але отакі об’єднання не є церквою у повному розумінні цього слова.
Щоб дати позитивну відповідь, що таке церква, в першу чергу звернемось до оригінального значення цього слова. Слово «церква» — це слов’янське слово, яке стало в нашій мові відповідником грецького слова «еклесія», яке за змістом означає зібрання призваних, покликаних – тобто, хтось когось покликав і ті, кого покликали, хтось із них відгукнувся на запрошення і ті, хто відгукнувся, зібралися разом – це і є первісним значенням слова «еклесія». Тут виникає питання: а хто збирає цих покликаних, хто їх кличе і заради якої мети? На перше з цих питань відповідає Христос в Євангелії, там все дуже просто: «Створю церкву мою» – каже Христос – тобто, церкву творить Христос, Христос кличе всіх, хто чує і бажає відповісти на цей заклик – і ті приходять, вони, власне, і створюють церкву Христову.
Церква – це зібрання, єдність тих, кого покликав і кого до нині кличе Господь. Справді, якщо ми подивимося на євангельську історію, тобто на історію земного життя Христа, ми побачимо, що перше, що робить Христос перед тим, як він виходить на суспільне служіння, він закликає до себе учнів, яким прямо і каже: «Не ви мене обрали, а я вас обрав, щоб ви йшли і приносили плід, щоб ваше служіння приносило певний результат». Після його вознесіння, а особливо після сходження Святого Духа, яке ми сьогодні святкуємо, саме ці учні у цьому світі залишаються як церква. Потім апостоли, в свою чергу, закликають інших людей приєднатися до них – для цього, власне, апостоли і звершують свою всесвітню проповідь, щоб інших людей, які ще не чули цей заклик Христа, додати до Його спільноти. Таким чином, перше і, мабуть, найважливіше, що нам потрібно пам’ятати – це те, що церква – Христова, вона Йому належить, вона Його власність, а до неї ми всі долучаємося лише тому, що засновник церкви цього забажав, щоб ми долучились, і нас до цього покликав. На практиці церква ж реалізує себе, як конкретне зібрання в ім’я Господнє, в центрі якого єдність віруючих, Слово Боже і Свята Євхаристія. Саме про таке нам сповіщає книга Діянь Апостольських: «вони, – тобто учні Христові, не лише апостоли, а вже і ті, кого навернули апостоли, – твердо тримались навчання апостолів, завжди перебували в братерському спілкуванні, ламанні хліба і молитвах» – ось тут перелічені необхідні якості церкви, які нам визначає і досвід апостольських часів, і саме Святе Писання. Фундаментом церкви є конкретна спільнота, котра дотримується того, що ми сказали раніше: вчення апостолів, братерське спілкування, переломлення хліба, тобто таїнства Євхаристії – Святе причастя та спільної молитви.
Чому на це потрібно звернути увагу? Тому що за довгу історію існування церква для життя і для місії – ми чули, що там потрібно зовсім мінімум – церква отримала добровільно, чи вимушено, чи навіть випадково велику кількість нашарувань, які не мають безпосереднього відношення до природи церкви. Деякі з цих історичних надбань мають реальну цінність і слугують на користь віруючих, але і велика кількість тих нашарувань історичних, стали лише джерелом того, що церква з часом ставала все більш схожою на якісь світські, державні установи.
Це все, в свою чергу, вільно чи невільно, ставало причиною того, що власна місія церкви навертати людей до Христа, опинялась поза центром її уваги. Ця місія нікуди не зникала, але вона інколи була дуже сильно не в центрі, а десь так, з боку. За віки при такій реальності церква втратила і, на жаль, донині втрачає велику кількість місійних можливостей, церква через це пережила велику кількість розділень, більшість яких не стосувались змісту віри.
Потрібно сказати правду, церква і зараз знаходиться в суттєвій кризі, і приклад сучасної України в цьому питанні є настільки яскравий, настільки і болючий. Який вихід бачу я, як окремий член церкви, який не впливає на жодні такі помітні процеси всередині церкви? Я вже багато разів казав, що конкретна спільнота, конкретна парафія – ось фундамент церкви, саме там ми навчаємося своїй вірі і саме там ми реалізуємо свою віру. Оточення, яке є навколо нас на конкретній нашій парафії, в конкретній нашій спільноті, члени цієї спільноти, духовенство – ось хто реально впливає на нашу християнську ідентичність. І я не помилюсь, коли скажу, що повнота церкви Христової є у кожному окремому євхаристійному зібранні. Зараз я не закликаю до якогось ізоляціонізму чи побудови царства Божого в якійсь окремій парафії, звичайно ні, але стверджую те, що саме оце реальне оточення, серед якого ми знаходимося, на нас впливає найбільше. Тому до його вибору і до його формування я б ставився якомога ретельніше.
Дух Святий, який всюди є і все собою наповнює, як ми сьогодні співали за нашим недільним богослужінням, нехай оновлює наші серця і робить усю Вселенську Церкву слухняною до Божих настанов, аби ми могли розрізняти, чого насправді зараз бажає від нас Господь.