Покликання апостола Петра
Митрополит Епіфаній Думенко, предстоятель Православної Церкви України
Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
В словах євангельського читання, яке ми нині чуємо у храмі, хочу привернути нашу увагу до повеління Спасителя Симону – ще не апостолу, а рибалці – відпливти на глибину і закинути сіті для лову (Лк. 5:4). «Симон сказав Йому у відповідь: Наставнику, ми трудилися всю ніч і нічого не впіймали, але за словом Твоїм закину сіть» (Лк. 5:5). І коли Симон разом зі своїми товаришами закинув сіть, то улов їхній був настільки великий і надзвичайний, що рибалок охопив жах від усвідомлення чуда, здійсненого за волею Ісусовою.
Чому слід звернути увагу на цю деталь євангельської розповіді? Бо в ній міститься щонайменше три важливих уроки, які варто засвоїти кожному християнину.
Перший урок полягає в тому, що Бог завжди залишає для людини право вибору та відповіді. Сотворивши людину подібною до Себе, Господь наділив її непорушною свободою. І тому лише від конкретної людської особи залежить сказати «так» або «ні», погодитися чи заперечити, зробити чи відмовитися.
Тут кожен може з власного життєвого досвіду поставити питання: а хіба не буває часто в нашому житті так, що ми, образно кажучи, «не маємо вибору»?
Безперечно, що зовнішні обставини можуть складатися таким чином, коли людина відчуває необхідність діяти лише в певний спосіб. Але якщо замислимося над такими прикладами, то і в них побачимо беззаперечну наявність свободи. І цю свободу лише сама людина може віддати в чиїсь руки, погодитися виконувати іншу волю, в такий спосіб кажучи своє «так» або «ні».
Наприклад, зараз ми всі живемо в умовах війни. Не від нас залежав її початок, ворог напав на нашу країну підступно і безпідставно. Не від нас залежать ті страждання, руйнування, загрози життю, які російська агресія принесла в наше життя. Але як ми реагуємо на це все, що робимо або чого не робимо в тих обставинах, які складися – залежить лише від нас.
Є загальне правило, є закон Божий і людський, що свою землю і своїх ближніх треба обороняти від нападу зла. Але одні роблять це, навіть, як наші мужні воїни, жертвуючи своїм власним життям. А інші йдуть на угоду зі злом, стають його прислужниками. В однакових умовах одні захищають Україну, а інші продовжують говорити словами «русского міра», одні прагнуть перемоги для нашої Батьківщини та миру справедливого, а інші прагнуть, щоби Україна змирилася з окупацією за приневоленням до покори Кремлю.
Тож коли хтось скаже, що він через страх перед окупантами пішов служити злу, видавав їм патріотів, сприяв утвердженню їхньої влади, то на це є відповідь: але ж інші в тих самих обставинах робили і роблять інакше! Хіба вони не бояться за своє життя, хіба їм нема загрози? Але вони не зраджують правду, не укладають, так би мовити, «угоду з дияволом».
Тому ніякі зовнішні обставини ніколи не можуть бути виправданням для людини, що вона не мала свободи, не мала можливості виявити свою волю. Свобода волі залишається з нами завжди, бо вона – непорушний дар Божий нам. І лише від нас залежить, як ми його використовуємо, чи не зрікаємося з легкістю, навіть не розуміючи цінності цього дару та наслідків наших рішень.
Ось і в розповіді з Євангелія, яку ми чуємо нині, Спаситель пропонує Симону закинути сіть. Чи послухати Його повеління – залежало від самого рибалки.
Досвід Симона підказував, що порада є дивною і очевидно безплідною, бо як можна вловити у час, що мало придатний до цього, коли не вловили у час найбільш для цього сприятливий? Але віра і відчуття поваги до волі Людини Божої спонукають Симона зробити те, проти чого виступає його життєвий досвід.
Христос лише пропонує закинути сіть, але рішення зробити так чи не робити, повірити настанові або через сумніви відкинути її – це залежало лише від Симона. І коли він повірив Сину Людському, то отримав значно більше за все, чого міг би очікувати.
І в цьому полягає другий урок для нас з сьогоднішнього читання. Коли ми віримо Богові – ми отримуємо в якості плоду віри значно більше, ніж могли би сподіватися. Бо про що думав Симон, закидаючи сіть? Що можливо він вловить щось і день праці його буде не безплідним. Але він не лише вловив стільки, що два човни разом не могли вмістити – він відкрив для себе Наставника, Якого послухав, як Людину Божу і пророка. Через довіру до волі Божої у порівняно малій справі – в ловлі риби – Симон отримав надзвичайно більше: став апостолом Месії-Христа, свідком великих діл Божих, прикладом віри та любові.
Тому коли ми чогось щиро просимо у Бога, то повинні вірити, що отримаємо саме те, що буде корисним і дійсно потрібним. Маємо вірити, що щедрість і милосердя Спасителя перевершать наші найбільші сподівання. І якщо навіть саме зараз Господь не дає нам те, чого ми просимо, то це означає не те, що Він нас нібито не чує, але те, що Він нам приготував щось значно краще і більш корисне, ніж ми собі уявляємо.
Третій урок з сьогоднішнього читання полягає в тому, що Бог виявляє Свою волю навіть у буденних здавалося би речах. Адже часто думають, що Господь виявляє свій заклик до нас лише у якихось особливих, надзвичайних ситуаціях. Що явлення Його волі має супроводжуватися співом хорів ангельських чи громом з небес. Але насправді це не так, і Господь може виявити Свій заклик до нас у всякій звичайній, буденній справі, як ось Симону явив Свою волю через рибальство.
З прикладу пожертви вдовиці, яка дала найдрібніші монети, але була оцінена Христом найвище за всіх жертводавців, ми знаємо, що Бог дивиться не на зовнішнє, а на внутрішнє, на сутність. Тому і виявляє Свою волю та кличе нас до кращого через ті обставини, в яких ми живемо тут і зараз. Він не чекає, коли ми ніби «доростемо» до Нього, але як батько з притчі про блудного сина вибігає назустріч нам, приходить до нас через звичні та зрозумілі речі.
Однак від нас особисто залежить, чи ми побачимо Господа, чи послухаємо Його голосу. Між довірою до себе, до свого досвіду, і довірою до слів Божої Людини Симон обрав друге. Але міг обрати і перше, сказати, що втомився і що закидати сіть зараз – діло пусте. І тоді не став би апостолом Петром, а залишився би Симоном-рибалкою. Тому і нам належить тримати своє серце завжди відкритим до Бога, щоби коли прийде Він – зустріти Господа гідно, а не зачинитися, сховавшись від Нього.
Отакі три уроки ми можемо вивчити з читання, нами нині почутого. Бажаю всім нам добре їх засвоїти і втілювати у власному житті, щоби як Симон-Петро – досягати кращого.