Покликання апостолів
Священник Юрій Щурко, УКУ
Євангеліє цієї неділі розповідає про те, як Ісус кличе учнів. Спосіб, а властиво й сам вибір, з точки зору сучасного менеджменту є дуже незвичайні та здавалося б (м’яко кажучи) доволі не продумані: замість вибрати Собі послідовників серед людей, які мають бодай якийсь мінімум придатний для пізнішої місії (напр. равіни або їх учні, які знають Тору і т. д.), – Ісус вибирає звичайних сільських роботяг, з допомогою котрих хоче реалізувати надзвичайно амбітний та грандіозний за своїм задумом план – прийти до кожної людини на Землі та запросити й водночас переконати її, добровільно стати спадкоємцем у Його Божому Царстві.
Своїм вибором, Господь пригадує нам слова сказані колись через Ісаю: «Мої думки – не ваші думки, ні ваші путі – путі Мої, говорить Господь. Але, як небо вище за землю, так путі Мої вищі за путі ваші, і думки Мої вищі за думки ваші» (Іс. 55:8,9). Ми, будучи звичайними людьми, природно дивимося на наше життя через призму наших можливостей, уявлень, а інколи, на жаль, – і стереотипів. Бог же ж, в Якого віримо – Святий (KADOSH) – в єврейській мові дослівно означає – ІНАКШИЙ. Він Є ТОЙ ХТО Є (пор. Вих. 3:14), – не міняється як людина в залежності від обставин, – але завжди вірний, справедливий та многомилостивий (пор. Вих. 34:6; Втор. 32:4), полюбив кожного з нас вічною Любов’ю (пор. Єр. 31:3), та записав нас у Себе на долонях (пор. Іс. 49:16), не дивиться на обличчя, – як це часто роблять люди, – але на серце (пор. 1Сам. 16:7), та Свою любов до нас показує тим, що Його Єдинородний Син Ісус Христос помер за нас тоді, коли ми були грішниками (пор. Рим. 5:8).
Цю «інакшість – святість», як певний закладений у кожному з нас генотип, Господь бачить навіть тоді, коли ми самі про це не пам’ятаємо, або й не усвідомлюємо. Лука розповідає, що Він кличе рибалок, й запрошує їх відплисти на глибину, яка плодотворно наповнює сіті. Пізніше цей елементарний мінімум, який вони мали, та який може й не оцінювали та не усвідомлювали, – Господь використає як надзвичайно дієвий інструмент для поширення Благовісті. Здатність довіритися Ісусові всупереч всілякій логіці (бо ж будучи досвідченими рибалками і через цілу ніч нічого не впіймавши, повірили здавалося б не спеціалістові – Учителеві / Равві, – як вони пізніше називатимуть Ісуса), звичка до наполегливої важкої праці, не вибагливість у побуті, терпеливість та постійність (бо ж не раз чекали довго, щоб щось впіймати; не раз верталися додому з нічим, а на другий день все починали з початку), здатність працювати з іншими (в «команді» – брати Андрій та Петро разом з іншими братами – Іваном та Яковом часом об’єднувалися в артіль – були спільниками: Лк 5:10), готовність до ризику («залишили все і пішли за Ним» – Лк 5:11), – разом узяті та примножені завдяки діяльній благодаті Св. Духа, – принесли надзвичайно щедрі, а навіть можна сказати й немислимі плоди. Звичайно, що це вимагало часу й великої терпеливості Ісуса. Проте, подібно як і пізніше Св. Павло, кожен з апостолів міг сказати: «Собою ж не похвалюся, хіба тільки немочами моїми» (2Кор. 12:5), але й благодать Божа, – подібно як і в житті Павла, – в житті кожного з апостолів «не була марною» (1Кор. 15:10).
За словом Господа Петро відважився ще раз закинути сіті (Лк. 5:5)… Лука, розповідаючи сьогодні цю історію мені й тобі – запрошує до подібного вчинку. Запрошує, не зважаючи на наші немочі та слабкості (бо й Петро їх мав та усвідомлював: «Симон-Петро припав до колін Ісусових і сказав: Господи, відійди від мене, бо я чоловік грішний!» – Лк. 5:8), якими часто себе виправдуємо. Запрошує перестати тіснитися на березі моря і вийти на глибшу воду тими самими словами, які сказав переляканому Петрові: «Не бійся, віднині будеш ловцем людей» (Лк 5:10).
Вислів «ловити людей» з грецької мови в перекладі на українську дослівно означає «полонити людей живими», щоб як каже Св. Павло (вживаючи те саме слово, що й Лука: ζωγρεω – dzogreo) «з лагідністю наставляти противників, чи не дасть їм Бог покаяння до пізнання істини, щоб вони звільнилися від тенет диявола, який упіймав їх живими у свою волю» (2Тим. 2:25,26). А оскільки Божа воля на противагу волі диявола (виконуючи волю котрого помираємо) – «є святість» наша (1Сол. 4:3) – й в Хрещенні та Миропомазанні, ми смиренно (відрікшись перед тим «сатани, всіх ангелів його, всього служіння його, та всієї гордині його») прийшли до Нього з порожніми руками – то Він «благословив нас у Христі всяким духовним благословенням у небесах» (Еф. 1:3).
Господь не пошле нас до інших людей самих – Він сам буде з нами аж до кінця віку (пор. Мф. 28:20). Також «кожному дається виявлення Духа на користь» (1Кор. 12:7). Різноманітність дарів Св. Духа, які Господь дарує нам для служіння іншим, в Новому Завіті представляють аж п’ять списків: Рим. 12:6-8; 1Кор. 12:8-10; 1Кор. 12:28-30; Еф 4:11; 1Пет. 4:9-11.
При кожному читанні уривку Євангелія, 18-тої неділі після П’ятидесятниці, мене не перестає особливо вражати той факт, що апостоли – не маючи ще ані такого розуміння, яке маємо сьогодні ми (євангелісти це неодноразово засвідчують) – ані не підозрюючи про це багатство дарів, яке чекало їх після П’ятидесятниці, – все ж сказали Ісусові: «Так», – і пішли за Ним.
***
Дієве Боже Слово
Лука розповідає, що багато людей прийшли до Ісуса “щоб слухати Слово Боже“. Поруч двоє братів займалися звичайною щоденною працею, щоб прогодувати свої родини. Цього дня, ці двоє аж ніяк не сподівалися, що Господь звернеться безпосередньо й дуже конкретно саме до них. Ісус попросив їх зробити те, що вони робили тисячі разів, щодня… Після їхньої згоди, їхнього послуху слову Христовому, звичайна щоденна праця, виконана вже у відповідності з Божим словом (“за словом Твоїм закину сіть“), принесла надзвичайні плоди…
Дотик Ісусового слова, зустріч з Ним, – назавжди змінили їхнє життя… Відтепер найважливішою справою їхнього буття, стало свідчення про цю особливу зустріч та унікальне Слово, котре змінює сенс існування людини, надаючи йому іншого виміру та змісту. З того самого дня, замість їхнього малого світу в околицях Генезаретського озера, відкрився інший світ, інші горизонти та місія. Місія, сповнюючи котру, вони уможливлювали іншим виходити поза тісноту їхнього тісного, часто сповненого хаосом чи стражданнями, малого світу…
Єврейський термін на означення Божого слова – דָּבָר (dabar) на українську мову можна перекласти і як «слово» і як «вчинок/дія». Це вказує на те, що Боже Слово є живе і діяльне (пор. Євр. 4:12). Святе Писання каже, що увесь світ Бог створив Своїм Словом. (Пс. 32:6), тим самим Словом його підтримує (Євр. 1:3), а вкінці часів це ж Боже Слово буде судити вчинки всіх людей (Ін. 12:48). Час присвячений на слухання цього Слова (читання Біблії та роздуми над значенням тексту) дозволяє нам з мілини нашого існування, відплисти на глибінь автентичного життя й відтак відкрити для себе унікальну та вічно живу новизну Бога, а далі по новому подивитися на таїнство людського життя, власної особи, а згодом і дар та неповторність інших людей навколо. Слово Ісуса, яке змінило життя апостолів, може так само радикально, неповторно та грандіозно змінити й наповнити неповторним змістом і наше, на перший погляд, цілком звичайне життя, для того, щоб ми могли смиренно та радісно засвідчити про справжнє Життя, усім хто Його шукає та потребує…
В одній зі своїх книг Том Райт каже, що є чотири основоположні практики, котрі формують життя християнина: молитва, Боже Слово, Пресвята Євхаристія та служіння ближньому. Кожної неділі та в свята ми сходимося разом, щоб молитися, слухати Слово та святкувати Євхаристію. Від того наскільки щирою є наша молитва, уважне й осмислене слухання Слова та глибоке пережиття Євхаристії, – залежить якість нашого служіння ближньому, міра нашої любові, або, просто кажучи, глибина нашого життя…