Навіщо нам старе, коли є нове?
Протоієрей Георгій Ходун
Шановні друзі, радий вас усіх вітати. Нині у нас святкові, святі дні, і ми вітаємо один одного відомими всім нам словами про те, що Христос народився. Знаєте, Йому не вперше вже доводиться з’являтися у світ, який сповнений жорстокості і ненависті. І саме на противагу цьому у світ приходить Христос, так що його Різдво нині це не лише згадка про минуле, а це і нагальна потреба нашого сьогодення.
Кожен раз, коли я готую тексти, – а я ніколи не імпровізую, я заздалегідь добираю кожне слово, а так би я тут інакше годину з вами розмовляв, – так ось, кожного разу мені хочеться сказати багато всього. Впевнений, ми з часом знайдемо зручні для цього формати, але поки наші зустрічі визначаються богослужбовими євангельськими читаннями, то в першу чергу будемо звертати увагу на них. І на час святок, як ми звикли їх називати, тобто святкових днів, звичайні євангельські читання відступають на другий план, а основними є спеціальні уривки, які пов’язані із святом Різдва і Хрещення, яке буде зовсім скоро. І ось що пропонує нам богослужбовий лекціонарій – це уривок із другого розділу Євангелія від Матвія.
Я спеціально обмовився про те, що на період святок читання будуть особливі, тому що до цього, ви бачили, ми йшли по Євангелію від Матвія, потім Марка, потім Луки, а тут – знову на початок Євангелія від Матвія. Чому? Не тому, що щось збилось, а тому, що на ці святкові дні читання особливі, а рядові, повсякденні читання, поки дещо відступають. Після свят ми знову до них повернемося, і там вони будуть йти незмінно, поступово, аж до періоду Великого посту.
Коли ж вони відійшли, то ангел Господній уві сні з’явився Йосифові, говорячи: устань, візьми Немовля і Матір Його та біжи в Єгипет і будь там, доки не скажу тобі, бо хоче Ірод шукати Немовля,щоб погубити Його. Він же, вставши, узяв Немовля і Матір Його вночі та й пішов у Єгипет і був там до смерти Іродової, щоб збулося сказане Господом через пророка, який говорить: з Єгипту покликав Я Сина Мого.
Тоді Ірод, побачивши себе осміяним волхвами, дуже розгнівався і послав повбивати усіх немовлят у Вифлеємі і в усіх околицях його, – від двох років і менше – за часом, про який вивідав у волхвів. Тоді збулося сказане через пророка Єремію, який говорить: голос в Рамі чути, плач і ридання та голосіння велике; Рахиль плаче за дітьми своїми і не хоче втішитися, бо нема їх.
Як помер Ірод, то ангел Господній уві сні з’явився Йосифові в Єгипті і говорить: устань, візьми Немовля і Матір Його та йди в землю Ізраїлеву, бо вже померли ті, що шукали душу Немовляти. Він же, вставши, узяв Немовля і Матір Його і прийшов у землю Ізраїлеву. Почувши ж, що Архелай царює в Юдеї замість Ірода, батька свого, побоявся йти туди; а, одержавши уві сні одкровення, пішов у землю Галилейську. І, прийшовши, оселився в місті, яке зветься Назарет, щоб збулося сказане через пророків, що Він Назореєм наречеться.
Цей уривок, який ми чули – це буквально 10 віршів. Тут є щонайменше три прямих цитати із Старого Завіту і, власне, цьому я і хочу присвятити наше спілкування: що нам, християнам, робити із Старим Завітом.
За історію християнства, існували різні способи ставлення до Старого Завіту. На самому початку християнської історії були люди, які вимагали безумовного і повного виконання всіх приписів Старого Завіту, інші вважали їх необов’язковими для колишніх язичників, які вже стали християнами. А для колишніх юдеїв, які стали християнами, казали: «ви ж були юдеями, ось і виконуйте свої настанови, до яких ви звикли з народження».
В наступних поколіннях були також різні думки. Хтось вважав взагалі Старий Завіт недоречним для християнина. Ну начебто старий, ну на що нам потрібно старий, якщо у нас є нове. Інші відомі християнські богослови, автори, складали дуже розлоги тлумачення на кожну із книг Старого Завіту, інколи, навіть, опиняючись в полоні оцього старозавітного богослів’я, нехтуючи принципами і ідеями Нового Завіту. Так ставалось, наприклад, що є така ідея про недоречність чи навіть неможливість в певний період жінкам бути в храмі, чи принаймні приступати до таїнства. Звичайно, такі рекомендації могли бути вибудовані виключно на старозавітному, на юдейському богослів’ї, тому що в Новому Завіті ми не знайдемо жодного натяку на щось подібне. Були також крайні ідеї про двох богів, одного бога – Старого Завіту, іншого бога – Нового завіту, але ми про це казати не будемо, тому що це вчення, хоч і було досить чисельним за кількістю прихильників, та завжди залишилось осторонь християнства. А, власне, християнське ставлення до Старого Завіту – більш виважене, тому що воно виходить із принципу провіденціоналізму, таке важке слово, яке насправді означає те, що Бог діє протягом всієї людської історії та поступово, еволюційно втілює задум нашого спасіння. Тому всі знаряддя, якими Бог користується на цьому довгому шляху, мають свою цінність. «Священна історія, – пише один із сучасних знавців Священного Писання, отець Олександр Сорокін, – була поступовим процесом, коли Бог терпляче, педагогічно готував наступну, більш глибоку фазу завіту з людиною».
Все було дійсно поступово, Бог вів діалог терпляче, а людина проходила певні стадії, ступені розвитку. У цьому довгому та драматичному діалозі Бог веде себе як вкрай мудрий та послідовний педагог, поступово підводячи людину до нових одкровень, доки не знаходить момент, щоб Самому явитися світу. Як ми вже сказали, за тривалого часу цього процесу богооткровення, цієї тривалої священної історії людського спасіння, Бог використовував різні знаряддя, більш чи менш досконалі, але всі вони служили Божим інструментом, і відкидати їх автоматично лише тому, що ми отримали щось нове, не варто, особливо, якщо ми можемо цим послуговуватись. Більш того, церква ніколи не дивилась на текст Старого Завіту, як на те, що вже зовсім не потрібне. Ні, церква сприйняла текст Старого Завіту у повному обсязі, не піддаючи його жодній критичній оцінці.
Тобто, яка була збірка книги юдеїв, таку збірку християни і взяли у своє використання, назвавши лише Старим заповітом на противагу Завіту Новому. Навіть до часу формування канону Нового Завіту, а остаточний час формування Нового Завіту – це 4 століття, тобто, коли всі книжки Нового Завіту не були написані, – написані вони були в апостольський час, а коли вони були зібрані під однією обкладинкою, хоча тоді обкладинок не було, тоді були папіруси, частіше, і пергаменти, – то до того часу церква називала Писанням які тексти? Ну, звичайно, текст Старого Завіту. У Посланнях, коли, наприклад, апостол Павло каже щось про Писання, він має, звичайно, на увазі не свої попередні листи, а виключно Старий Завіт – те, що ми називаємо зараз Старим Завітом. Сумніваюсь, що апостоли розраховували на те, що їх тексти, їх Послання колись зрівняють з тими старозавітними текстами, на яких вони колись були зрощені. І навіть у Символі віри, коли ми кажемо, що Христос воскрес у третій день згідно з Писаннями, то це не означає, що згідно з текстами Нового Завіту, а це означає, що згідно саме з пророцтвами Завіту Старого.
Власне, до чого ця вся історія про Старий Завіт? Я прочитав короткий уривок, де три вірша із Старого Завіту. Звісно, можна все списати на те, що це євангеліст Матвій – особливий поціновувач Старого Завіту, бо кількості цитат із Старого Завіту, як у нього, немає у жодного автора, хіба що в Посланні до Євреїв, і це є характерною особливістю його біблійного тексту. Але тут більш глибоке питання: навіщо нам старе, коли в нас є щось нове? В житті це гарна звичка, коли ми звільняємося від чогось старого, особливо, якщо ти придбав щось нове. Знаєте, робити ревізію в речах, в побуті, в звичках – вкрай корисна справа, і того, чим ми не користуємося, краще позбуватися якомога швидше. Особисто я користуюсь цим принципом, колись вважав, що потрібно зовсім по-іншому чинити, а потім ризикнув і зрозумів цей принцип: якщо тобі щось не потрібно – звільняйся від нього, неважливо – це речі, обставини, звички.
Але в випадку із Старим Завітом такий принцип не працює. Чому? Тому що це лише в назві є слово «старий», і в назві є слово «новий», але по суті Старий Завіт – це не те, що втратило свою цінність повністю, це частина, а по суті фундамент, біблійної історії, історії взаємовідносин Бога і людини. Особисто мені завжди сумно, коли християни поверхнево або навіть зверхньо ставляться до змісту Старого Завіту. Так, звичайно, там є достатня кількість сенсів, які втратили свою актуальність і залишаються лише пам’яткою релігійної історії, і борони Боже виконувати ті не актуальні заповіді Старого Завіту, бо інакше на нас будуть накладені якісь кримінальні переслідування. Але ми ж пам’ятаємо і це, до речі, слово із Нового Завіту, що Бог ніколи не відміняє свого благословення. Отже, богонатхненний текст Старого Завіту, попри тисячолітню свою історію, залишається джерелом людської і Божої мудрості. Хто уважний до нашого сучасного християнського богослужіння, може помітити ось якусь цікаву річ: є два важливих богослужіння – це Літургія і вечірня. І ось що, перша частина Літургії і святкова вечірня – співпадають у своїй структурі, якщо в центрі першої частини Літургії, – Літургії слова, – в основі є читання Священного Писання Нового Завіту, із апостольських послань, із Євангелія, то в центрі святкової вечірні повинно бути читання із Старого Завіту. Я особливо не досліджував це питання, але мої пізнання свідчать про те, що однозначно під час святкових вечірніх богослужінь повинен читатися Старий заповіт, один чи декілька уривків. Але де ті читання? Знаєте, тут навіть проблема більша, лекціонарію – тобто розкладу щоденного читання Старого Завіту за нашим богослужінням немає, а в ті нечисленні дні, буквально кілька днів на цілий рік, коли є указання про ці читання, вони або пропускаються, тому що, як правило, там одні і ті самі святкові читання, або читаються так, що нічого не зрозуміло. І відсутність цих старозавітних читань породжує і відсутність проповіді на ці уривки, а отже – загальний інтерес і загальна обізнаність у цьому питанні майже нульова. Звичайно, те, що тобі невідомо, не може ніколи тебе зацікавити. Єдине, що залишається в нашому богослужінні з Старого Завіту – це псалми, але жоден з них в повній мірі повністю, на жаль, не співається, як це повинно бути, а якщо і читається, то читається у такій кількості: одна кафізма чи декілька кафізм за богослужінням, що і у читця, і у слухачів є одне бажання, щоб скоріше б це закінчилось, скоріше б це читання дійшло до свого кінця.
Знаєте, у мене ще за часів навчання в семінарії було бажання створити розклад цих старозавітних читань на цілий рік, на кожний день, подібно до того, як у нас є розклад читання апостольських читань, євангельських, у мене і досі є бажання, певні напрацювання, але якимись суттєвими досягненнями я похвалитися не можу, єдине – я взяв особисто собі за правило щоденне читання одного розділу із Старого Завіту під час особистої вечірньої молитви. Я читаю підряд, від першої глави книги Буття і до кінця – читаю все підряд, і цікаве, і нецікаве, інколи бувають навіть такі не цікаві розділи, просто список єврейських імен, хто вони, мені зовсім не відомо, але я собі взяв таке правило, і кожен вечір під час вечірньої молитви я собі додаю це читання. я виокремлюю лише псалми, для них у мене є свій розклад їх використання, а з іншим текстом Старого Завіту я вчиняю саме так, як це задумано у дусі, у смислі нашого вечірнього богослужіння.
Кожного дня на вечірньому богослужінні я бути не можу – отже, я цей принцип читання Старого заповіту переношу на свою особисту вечірню молитву, куди ще додаю декілька піснеспівів і молитов із часослова, із молитовника, із служебника, ну оце все, власне, і є вечірнє молитовне правило. Кому буде цікавий цей досвід, спробуйте його застосувати у себе, будь ласка.
Прошу, не нехтуйте Старим Завітом, насичуючись із нього і Божою, і людською мудрістю, яка вже протягом багатьох століть успішно проходить випробовування і часом, і людськими долями. Бог, який є джерелом всякої мудрості, нехай уділяє і нам частину її через читання Священного Писання, як Нового Завіту, в першу чергу, так, звичайно, і Завіту Старого. Друзі мої, дякую всім вам за увагу.