Проповідь на віддання Різдва Христового
Протоієрей В’ячеслав Рубський
День віддання Свята Різдва Господа нашого Ісуса Христа – це свого роду день прощання з дитинством. Дуже і дуже рано Христос втратив свій дитячий вимір. Уже завтра ми читатимемо зачало від Матвія, де немовля Христос, яке тільки-но народилося, вже сприйняте як доросле. І в цьому Його трагедія. Приходять волхви і з усією дорослістю поклоняються немовляті, і Ірод по-своєму реагує на Нього як на дорослого царя. Ірод бореться з Ним, і в цій боротьбі гинуть люди, тобто діти, він сприймає Його як дорослого. Немовля тікає, разом із батьками Він іде до Єгипту.
Але не тільки гонителі християн відмовляють у дитинстві Христу, а й самі християни. І ми бачимо, що євангеліст Матвій схвально ставиться до цієї відсутності дитинства Ісуса Христа. І є апокриф про святе сімейство, яке тікає до Єгипту, там падають єгипетські ідоли від того, що богонемовля Ісус до них наближається. Це вже дія дорослого Бога, якогось такого старозавітного, навіженого. Падають ідоли, повертається Він до Назарету, і саме повернення позначене як дуже важливе, стратегічне. Таким чином у Бога немає дитинства. Ми Його розвтілили, Він перестав бути маленьким.
Ми сповідуємо втілення, все ще сповідуємо, боячись його заперечувати. Але всією душею заперечуємо його. Тому в нас виходить, втілилася вже доросла людина, дорослий цар. І йому личить усе доросле.
А тим часом Христос залишався немовлям, і вся різдвяна форма, яка існує досі, – вона невипадково дитяча. Ось у нас ялинка ошатна, пряники такі, – все це дитячі мотиви. І все це ніби як понарошку, ігровий компонент тут присутній дуже сильний. Це все, на що ми здатні. Ми не здатні прийняти Бога в Його дитинстві, але здатні створити для Нього дитячий садок. Він триває один тиждень, далі все починає покриватися суворим дорослим богослов’ям, де – втілюється, справді, дві природи, одна іпостась тощо. Усе це дуже суворо і нецікаво. Доросле життя з його перипетіями, інтригами, воцаріннями, позбавленнями від гріхів їхніх. Так редагував Матвій своє Євангеліє, що коли треба було вимовити, а навіщо, власне, прийшов Христос, то він каже: «І визволить їх від безлічі…» Чого? Та нічого. Ось нічого і все. Знаєте, стара надія зламалася не тоді, коли не збулося якесь бажання, а коли загубилася можливість щось загадувати. І ось Христос народився – і що? У цьому весь кінець Старого Заповіту.
Євангеліст Матвій пише: «І визволить їх від гріхів їхніх». І що, позбавив? Звісно, ні. Досі Ізраїль грішить на широку ногу. Як і Данія, Швейцарія, Україна та Гондурас. Ніхто не позбавлений гріха, жодна країна. Тому спроба уявити народження Христа як щось таке доцільне, таке, що має якусь кінцеву підсумкову мету, яку Він поставив, і її виконає в кінці. Сама система не спрацьовує. А спрацьовує материнське почуття, коли в сім’ї нас – людей – додалося. Бог із нами. Не ми з Ним, а Він з нами. І Він з нами в нашій немочі, в нашому такому ось безглуздому житті з його смаженою рибкою, з його надіями, суперечками, якимись хвилюваннями. Він тут, разом із нами. І Він намагається підняти маленьких, які страждають від того, що їх перемагають великі. Він каже жінці, яка Його оплакує, що вона зробила найбільшу справу, вона розлила на Нього миро. А який-небудь сотник, який прийшов до Нього як до шамана без бубна, – що він велику віру проявив! І так далі. Христос намагається показати: діти в дитячому садку, не ображайте одне одного. Той, кому не дісталося лопатки, нічим не гірший за того, у кого дві лопатки або три. Тільки через призму дитячого піклування можна розглянути Христа. Він народився в цьому дитячому садочку, в якому діти ображають одне одного, щиро вірячи, що володіння пасочками, іграшками робить їх кращими. Але це робить їх тільки агресивнішими. Саме тому Христос допомагає бідним. Не тому що Він був такий дурний, щоб думати, що бідні кращі за багатих.
Ми не можемо влізти в ті ясла, в той хлів, в якому народився Христос, ми все поспішаємо Його підтягнути під нашу дорослість. Але давайте ці дні будемо проводити в безтурботності немовляти, яке вимагає тепла, співчуття, і нічого більше не хоче обговорювати. Євангеліст Лука вже в 12 років змусив Його заперечувати фарисеїв. Я б це послухав, як можна в 12 років заперечувати фарисеїв. Ми досі їх оскаржити не можемо, а в 12 років тим більше. Можна виявити внутрішні протиріччя в Талмуді, але Талмуд на те і Талмуд, що він виявляє протиріччя.
Так ось будемо жити цей період ось так, безтурботно. І сам Бог нам велів відкласти всякого роду дорослі думки і побути у світлі цієї ялинки, в перспективі з’їдання пряників. А завтра у нас буде солодкий стіл, кожен щось принесе.