Священник Юрій Щурко, УКУ
Текст Євангелії Неділі перед Різдвом розміщений у першій частині так званої «Історії дитинства Ісуса», яка представлена в Мф. 1–2. Ця Історія описана в двох пропорційних розділах, кожен з яких містить по два сегменти: Мф. 1 – розповідає про походження Ісуса (людське походження: 1:1–17 та божественне походження: 1:18–25); в Мф. 2 йдеться про реакцію світу на Його прихід (поклоніння язичницьких волхвів та ворожість Ізраїлю: 2:1–12 й переслідування Ірода та опіку Божу: 2:13–23). Всі чотири уривки Мф. 2 творять між собою чіткий хіазм (хрестоподібне розташування у вигляді грецької літери Х паралельних тем).
Людське походження Ісуса Христа: сповнення обітниць та унікальний спосіб діяння
Розповідь про людське походження Ісуса, Матфей представляє у формі родоводу (1:1–17). В результаті досліджень, які проведені за останні десятиліття стало очевидним, що тільки окремі древні семітські родоводи (єврейською «тольдот»; в грецькій мові «генеалогії»), мають за ціль відобразити природне споріднення. Проте більшість, швидше за все, служать кільком іншим цілям, як наприклад: вказати на юридичні права та обов’язки, продемонструвати законність влади та власності, дати впорядковане відображення історії та відзначити характер тих чи інших подій.
Родоводи пригадували євреям, що сам Господь влаштовує подружні союзи між людьми та дарує їм потомство.
Родовід Ісуса подають два євангелісти: Матфей та Лука. Пишучи свої Євангелія до різних аудиторій, кожен з євангелістів хоче підкреслити якісь дуже важливі характеристики Ісуса, які є близькими та зрозумілими для його читачів.
Матфей пише до юдейських читачів з наміром переконати їх, що Ісус – їх царський Месія (єврейською מָשִׁיחַ/ Машіах; грецькою Χριστός/ Христос, яке дослівно означає «помазаник», через якого Господь подарує народові визволення від усіх ворогів). Тому, на самому початку Євангелія, він подає родовід, в якому Ісус представлений як «Син Давидів, Син Авраамів». В цей спосіб євангеліст підкреслює, що як людина Ісус був наслідником обітниць Союзу, які Бог дав Авраамові (Бут. 12:1–3; 17:1–8) та Давидові (2Сам. (2Цар.) 7:12–16). Матфей прослідковує родовід Ісуса ведучи його від Авраама через Давида аж до Йосифа обручника Марії, з якої народився Христос (Мф. 1:16).
«Отже, всіх поколінь від Авраама до Давида чотирнадцять родів; і від Давида до переселення вавилонського чотирнадцять родів; і від переселення вавилонського до Христа чотирнадцять родів» (Мф. 1:17). Організовані групи імен по 14 осіб, вказують, що Матфей не мав наміру писати точний родовід (слово син могло стосуватися внука чи навіть більш віддаленого предка – пор. Мф. 1:1), але мав визначену богословську мету – представити Ісуса як обіцяного царя Ізраїлю, законного наслідника престолу Давида: числове значення єврейських приголосних в імені Давид в сумі становило 14: D (4) + V (6) + D (4) = 14.
Перші 14 осіб представляють патріархів Ізраїлю, наступні 14 осіб – царів Ізраїлю, й вкінці останні 14 осіб у більшості звичайних та невідомих людей. Поділ родоводу на три історичні періоди чітко показує його історичну динаміку: виникнення, піднесення та занепад дому (роду) Давида, в результаті чого обіцяний наслідник народжується в скромній родині теслі з Назарету.
Крім того родовід має ще багато особливостей, які неможливо представити в форматі цих роздумів. Згадаю тільки одну – в родоводі згадано п’ятеро жінок. Поява жінок, хоч це й не було загально прийнятним, мала місце в генеалогічних таблицях у Старому Завіті (напр. Бут. 22:20–24; 25:1–6; 36:1–14; 1Хр. 2:3–4, 18–20; 46–47; 3:1–9). Ця присутність у родоводі Ісуса, означає дещо більше ніж вказівку на племена чи коліна, завдяки відокремленню дітей жінок від дітей наложниць.
В кожної згаданої жінки було щось дивне, навіть скандальне в її стосунках з мужчиною, й кожна відігравала важливу роль у Божому задумі. Тамара (Фамарь) видала себе за блудницю перед Юдою (Бут. 38), але Бог вибрав дітей від цього зв’язку родоначальниками для роду Давида. Рахав, хоч і була блудницею, зробила немало для завоювання Обіцяної землі (Іс. Нав. 2:1–12; Євр. 11:31; Як. 2:25). Руф належала до відкинутих моавитян (Втор. 23:3), проте з власної, доволі ризикованої ініціативи, стала дружиною Вооза, а їх подружжя започаткувало родовід Давида (Руф 3:6–14; 4:13–17). Жінка Урії (Вирсавія) вчинила перелюб з царем Давидом, але Господь вирішив, що її син Соломон унаслідує царський престол (1 Цар 1:11–31)…
Всі жінки, хоч і були безправні в соціально-економічному та релігійному відношеннях, виявляли тверду віру саме тоді, коли мужчинам її бракувало. Чотири старозавітні жінки, про яких згадує Матфей, виявилися кращими передвісницями Марії як «незамужньої матері», до допомоги котрої вдався Господь, заради сповнення Свого божественного плану. Євангеліст також міг включити цих жінок у свій родовід, для того щоб запобігти недовірі та обмові, пов’язаними з обставинами народження Ісуса. Тим самим він нагадав своїм читачам, що Бог часто діє незвичайним шляхом та за посередництвом мало привабливих, на перший погляд, людей.
Божественне походження Ісуса Христа: Бог спасає та завжди перебуває з нами.
Одна дуже особлива деталь підкреслює головну мету Матфея: в 16-му вірші сказано, що «Яків породив Йосифа, чоловіка Марії, від Якої народився Ісус, названий Христом». В грецькому тексті слово «народжений» (εγεννηθη – egenniti) вжито в пасивному стані аориста третьої особи однини, що вказує на Бога, як підмет дії (т. зв. Passivum Divinum), тобто що народження Ісуса є наслідком прямого діяння самого Бога. Таким чином євангеліст засвідчує грандіозну та незбагненну подію – Син Божий втілюється й входить у нашу складну та стражденну історію, щоб принести нам визволення та спасіння. Все це відбувається в неможливий і незрозумілий для людського розуму спосіб.
Опис представлений у Мф. 1:18–25 спонукає нас споглядати невимовність та незбагненність таїнственної події, яка «сталася» (в оригіналі вжито т. зв. perfect – доконаний час) «щоб збулося сказане Господом через пророка, який говорить: ось Діва в утробі прийме й народить Сина, і наречуть ім’я Йому Еммануїл, що означає: з нами Бог» (Мф. 1:22,23).
«Матфей не хотів, щоб на цьому закінчилося наше читання першого розділу. Дотримуючись освяченої століттями єврейської традиції, євангеліст дає нам зрозуміти, ким є Ісус, пояснюючи значення Його імені. У той час це було популярне чоловіче ім’я, яке на івриті звучить як «Єшуа» (дослівно означає «Ягве є спасінням»). Саме так звали людину, яка привела єврейський народ в Обіцяну Землю після смерті Мойсея. Матфей вважає, що Ісус дасть людям саме те, на що лише натякав Закон Мойсея: Ісус врятує Свій народ не від єгипетського рабства, але від рабства гріха; Він поверне людей не з Вавилону, а з їх особистого вигнання, відлучення від власного серця і життя.
Ім’я Еммануїл, згадане в пророка Ісаї у віршах 7:14 та 8:8, євреї рідко наважувалися давати своїм дітям, оскільки воно означає «З нами Бог». Ця тема є основною в Євангелії від Матфея, в кінці якого (Мф. 28:20) Ісус обіцяє бути зі Своїм народом до кінця віку. Значення двох імен – Еммануїл та Ісус – дозволяє ясніше зрозуміти саму суть священної історії. Бог не з’являється здалеку, а постійно перебуває з тими, хто в Нього вірить. Він творить постійно, і деякі Його діяння виглядають дивні та незрозумілі. Однак, вони всі спрямовані на спасіння людей, які опинилися в безнадійних ситуаціях, які вимагають Його втручання. Бог творить речі, які здаються людям абсолютно неймовірними. Таким є Бог і таким є Ісус у розповіді Матфея» (Том Райт)
Наскільки близько Бог бажає бути близько нас – розповідає вся Біблія, а в особливий спосіб – Євангелія, які показують як Він солідаризується зі нами через Народження, Життя, Смерть та Погребіння, щоб вкінці ми пережили найважливіший Вихід та Пасху нашого життя, – розділивши разом з Ним перемогу Його воскресіння, яке досвідчимо в часі Його Славного Повернення (Парусії).
Хай історія, – складна й водночас незвичайна, – яка представлена в родоводі, буде нагодою для того, щоб інакше поглянути на історію нашого власного життя та походження, Божої присутності та Його дії в ньому, й відтак кожного дня, а особливо в часі величного свята Різдва Бога, дякувати Богові за те, що Він є Еммануїл – Той Котрий Є і завжди буде з нами.