Священник Юрій Щурко, УКУ
Проповідь Івана Хрестителя
Євангеліст Марко починає свою розповідь про Ісуса (1:1–8) з розповіді про Івана Хрестителя. Слова першого вірша накреслюють суть цілого Євангелія від Марка. Усі 16 розділів не є “початком”, але всі представляють Євангелію про Ісуса Христа, Сина Божого.
Слово Євангеліє – означає “добра новина”. В тому часі коли жив Марко, це слово мало широку палітру значень, й могло означати щось подібне до сьогоднішнього вислову “добрі новини”. Для греко-римської аудиторії Марка, слово “євангеліє” містило в собі політичний відтінок. Проте Марко вживає це слово базуючись виключно на його християнському вжитку, який завжди мав на увазі спасенну звістку про Ісуса. Євангеліст вживає слово «Євангеліє» (в 1:1; 1:14–15; 8:35; 10:29; 13:10; 14:9) як для означення проповіді самого Ісуса (як у 1:14–15), так і для означення проповіді про Ісуса (13:10).
Звідси, дуже важливо розуміти, що Євангеліє це справді “добра новина” – не просто добра порада, як побожно жити, й не тільки гарна філософська ідея (хай навіть найбільш піднесена та благородна). Євангеліє, – це Добра Новина, – розповідь про конкретні історичні факти; розповідь про щось, що сталося, – й те, що сталося, – мало і продовжує мати надзвичайний вплив (та надзвичайні наслідки), як на історію цілого світу, так і на життя кожної окремої людини.
Ісус (в єврейській мові дослівно означає “Ягве спасає”) названий як “Христос Син Божий”. Слово “Христос” є грецьким перекладом єврейського слова “Месія”, яке дослівно означає “помазаний”. Оскільки Ізраїльські царі були помазаниками, євреї очікували, що в майбутньому Бог пошле “помазаника”, який визволить Свій народ від усіх його ворогів.
Титул “син Божий” теж був відомий для сучасників Ісуса – в Старому Завіті ним часто окреслювали ангелів, царів Ізраїлю, а навіть цілий народ називався “сином Божим”. Проте у відношенні до Ісуса Марко вживає цей термін в абсолютно вищому та особливішому значенні: Ісус є унікальним Божим Сином – важливість Божественного Синівства Ісуса, яке анонсоване на початку Євангелія, можна побачити в розповідях про хрещення (1:11), преображення (9:7), та в словах сотника відразу після смерті Ісуса (15:39).
Старозавітна цитата у 2 – 3 віршах прояснює, що має на увазі Марко під словами «початок євангелія» – він думає про підготовчу діяльність Івана та могутній прихід Господа, які є сповненням кількох дуже важливих текстів. Один текст первинно знаходиться в книзі Виходу 23:20 («Ось, Я посилаю перед тобою ангела Мого») та в есхатологічному контексті потім перефразовується пророком Малахією в 3:1 («Ось, Я посилаю ангела Мого, і він приготує путь переді Мною»), а інший зустрічаємо в тій частині книги пророка Ісаї, яка розповідає про закінчення полону та говорить про потіху для Ізраїлю в 40:3 («Голос волаючого в пустелі: приготуйте путь Господу, прямими зробіть у степу стежки Богу нашому»). Відтак, старозавітні контексти вживання цих уривків Писання, вказують на їх особливу важливість для розуміння місії Христа та Його Предтечі.
“Іван – тільки предтеча, який готує дорогу, слідом іде сильніший, якому він “недостойний, нахилившись, розв’язати ремінь взуття Його” (Мк. 1:7). Іван свідчить про цього “Сильнішого” – Господа Ісуса наступним чином: “Я хрестив вас водою, а Він хреститиме вас Духом Святим” (Мк. 1:8). Іван проповідував, що День Господній близький: скоро, нарешті, Бог вторгнеться в історію й оправдає Свій народ та визволить його від гніту. Проблема полягала в тому, що народ не був готовий до приходу Месії. Тому Іван усіх закликав до покаяння (грецьке слово μετανοια / metanoіa – означає покаяння, зміну мислення, зміну способу думання), без якого не можливо отримати дари нової епохи. В якості зовнішнього символу внутрішньої переміни, він омивав у Йордані всіх, хто відгукнувся на його звістку. Не зважаючи на подібність служіння Івана до діяльності інших святих семітських мужів, воно мало дві дуже характерні та оригінальні особливості:
- одноразовий характер хрещення: на відміну від щоденних омивань, які практикували фарисеї та есеї, хрещення Івана здійснювалося тільки раз; в цьому відношенні воно нагадувало омивання прозелітів, через яке язичники приймали юдаїзм;
- відсутність привілеїв вибраному народові: Іван навчав, що приналежність до вибраного народу сама по собі не допоможе в День Суду: «Створіть же плід, достойний покаяння. І не починайте говорити в собі: отця маємо Авраама. Кажу бо вам, що Бог може з каміння цього звести дітей Авраамові» (Мф. 3:8,9; Лк. 3:8); Іван ніби відлучав весь народ, й приймав назад тільки тих хто покаявся та охрестився.
Іван хрестив водою. Це був зовнішній знак, який не здійснював зміни в житті людини. Зміна мала відбуватися завдяки зусиллю людини, яка є слабкою після гріхопадіння. Ісус хрестив Святим Духом – це хрещення дарує надзвичайну благодать та духовну силу (Дії 1:8). Завдяки хрещенню Св. Духом люди стають членами Церкви – Христового тіла (1Кор. 12:13), – Нового Ізраїлю.
Наскільки моє життя є свідченням вдячності Богові за дар нового життя? Наскільки звістка Івана є актуальною для мене сьогодні? Що мушу змінити в своєму житті, щоб бути готовим на прихід Господа?