Священник Юрій Щурко, УКУ
Після хрещення в Йордані, спокушування у пустелі та арешту Івана Хрестителя, Ісус повернувся до Галилеї. Насамперед, Він пішов до Свого рідного містечка Назарету, – Матфей згадує про це тільки побіжно, – в той час як Лука уточнює, що тоді ж Ісус відвідав місцеву синагогу, в котрій Йому дали можливість прочитати уривок з пророка Ісаї та пояснити його присутнім. Ісус сказав Своїм слухачам, що Ісая говорив про Нього та що Його місія звернена до усіх потребуючих людей, включаючи язичників. Згадка про язичників викликала таке величезне обурення його земляків, що Ісуса відразу намагалися вбити (пор. Лк 4:16-31). Відтак залишивши рідний, проте вороже налаштований Назарет, Ісус переселився до Капернауму, котрий став місцем Його постійного проживання й звідки Він міг здійснювати Свої подорожі та служіння.
Матфей каже, що це сталося не випадково, але щоб збулося пророцтво Ісаї (це вже 6-те пророцтво зі Старого Завіту в Євангелії від Матфея, й 5-й раз Матфей підкреслює, що воно сповнюється в Ісусі) цитуючи уривок з 9:1-2 (частина уривку Ісаї 9:1-7). Цитуючи тут Іс. 9:1-2, Матфей, безсумнівно, враховує контекст цих віршів: світло – це світло Месії (Іс. 9:6-7), – тим самим передбачаючи проповідь Доброї новини неєвреям й поволі вводячи цю тему в своє оповідання.
Назарет був розташований в землі, котра належала племені Завулона в нижній частині Галилеї, тоді як Капернаум був містом в землі племені Нафталі у верхній Галилеї. Капернаум (як і розташовані трохи південніше Сепфоріс та Назарет) був збудований поруч одного з найважливіших торгових шляхів Палестини, який називали “морським шляхом”/ римська “Vіa Marіs” (4:15). Це була караванна дорога з Дамаска до Кесарії Приморської, яка була розташована на узбережжі Середземного моря. В такий спосіб Матфей вказував, що місія Ісуса пошириться далеко поза межі Галилеї. Спочатку ж служіння Месії впливатиме на всіх хто проходитиме цією дорогою, а головно подорожніх з поза Йордану та язичників.
Починаючи з завоювання Асирії й падіння Самарії (столиці північного царства Ізраїлю) в 722 р. до Хр. (2Цар. 15:29), цей регіон був заселений язичниками. До того часу поки в ІІ ст. до Хр. всі галилейські неєвреї були насильно наверненні в юдаїзм, вихідці з Юдеї ставилися до них дуже вороже. Й хоча згодом до Галилеї переселилося безліч мешканців Юдеї і населення цього краю стало переважно єврейським, як в етнічному, так і в релігійному відношенні, це не був цілком однорідний регіон. Крім того, Галилея була оточена з усіх боків (за винятком південного кордону із Самарією) елліністичними містами. Відтак пророк Ісая називає населення цього краю “народ, що сидить у темряві” (4:16), в такий спосіб означуючи євреїв як тих, котрі очікували визволення, живучи серед безнадійності язичників. Тут, в місці де темрява була найгустішою, євреї першими могли побачити велике світло Божого визволення в Ісусі. Це світло передвіщало універсальну місію надії, бо саме з цього безнадійного регіону “поганської Галилеї”, Ісус послав Своїх учнів для того, щоб зробити учнями усі народи (28:18).
Останній вірш Євангельського уривку цієї неділі (4:17), вказує, що головною темою проповіді Ісуса, була тема Божого Царства (Матфей, котрий писав до євреїв, вживає інший варіант – “Царство небесне”). Відтак звістку Ісуса, як і звістку Івана Хрестителя (3:2), можна коротко сформулювати наступним чином: “Покайтеся, щоб приготуватися до Царства/ царювання Бога”. Інакше кажучи, – настали останні (есхатологічні) часи й Бог хоче відновити Своє царювання над усією вселенною, починаючи з кожного людського серця.
Прийшов особливий час сповнення Божих задумів та цілей відносно світу. Боже царство – це насамперед Боже панування над світом. В Євангелії Ісус показує, що Божа влада насправді проявляється в Його служінні, в зціленні хворих, а особливо у вигнанні бісів: “Якщо ж Я перстом Божим виганяю бісів, то, значить, прийшло до вас Царство Боже/ влада Бога” (Лк. 11:20).
Останні часи (есхатологічні) – це часи, про які провіщали пророки. Вони настали з приходом Бога на землю в Ісусі з Назарету, й остаточно завершаться в часі Його славного другого Повернення/ Пришестя (в Новому Завіті ця подія називається Парусією). Ісус, однак, проповідував не кінець світу, але початок його оновлення. Він закликав усіх до покаяння та прийняття влади Бога, котра здатна преобразити як особу так і суспільство, а в кінцевому рахунку і всю землю.
Покаяння не є спонукою вважати себе поганою людиною, але закликом змінити спосіб свого думання та напрям свого життя у відповідності з Божим задумом. Цей задум є настільки унікальним, що його навіть важко окреслити людськими словами: “Не бачило око‚ і вухо не чуло, і на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його” (1Кор. 2:9). Щоб сповнити цей задум, який людина відкинула через гріхопадіння, Господь став одним із нас, жив нашим життям та був подібний до нас у всьому окрім гріха, а вкінці дав Себе розп’ясти, щоб після Його воскресіння гріх уже не міг нас тримати у своєму рабстві…
Яким би не було наше життя, важливо не боятися дозволити Богові навести в ньому лад. Ісус є гідний найбільшої довіри. Він не забере від нас нічого, окрім внутрішнього хламу та непотребу, а натомість подарує нам нове життя, – життя сповнене гідності Божої дитини та спадкоємця (-миці) Його Царства.
Трохи далі в Євангелії від Матфея, Ісус запрошує кожну людину: “Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас; візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим; бо ярмо Моє – благо, і тягар Мій легкий” (11:28-30). Інакше кажучи, замість ярма закону, який комплікували книжники та фарисеї, Ісус закликає нас прийняти ярмо послуху Його життєдайному слову Євангелія, котре очищає та оживляє усіх, хто його приймає.
Сьогодні і кожного разу, коли Ти і я читаємо чи слухаємо ці та інші слова Євангелія, Ісус стоїть при дверях Твого і мого серця й стукає, щоб увійти й оселитися в ньому, – подібно до того, як Він колись увійшов у темряву язичницької Галилеї, щоб назавжди перемінити життя її мешканців, принісши туди світло та надію Євангелія.