Протоієрей В’ячеслав Рубський
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
Сьогодні у нас день віддання свята Богоявлення, тобто віддання свята Хрещення. І коли ми віддаємо свято, ми з ним ніби прощаємося, виходимо з нього. Ми виходимо з Йорданської купелі і завжди задаємося питанням: а що це було, що це було для нас, що це було для Христа?
Ми розуміємо, що для Христа прийти на Йордан означало заявити про те, що Він зважився на щось нове. На Йордан приходили люди, занурювалися у воду, люди, які хотіли покінчити зі своїми гріхами, заявити про кардинальну зміну у своєму житті, що вони починають заново. Ось вони занурюються у воду, немовби народжуються заново, вони омивають все минуле, все, що було. І Христос теж робить переломний момент. Деякі шукають в ньому гріхи. Але до чого тут гріхи? Просто людина починає новий етап у житті. Тепер Він буде поводитися інакше, тепер Він буде по-іншому Себе позиціонувати. До того Він був невідомим сином муляра, сином тесляра. І тепер Він буде іншим. Тому Він приходить на Йордан і починає все заново.
Було б чудово, якби ця традиція не була так старанно забута, щоб на Хрещення ми окроплювали святою водою тільки тих, хто вийшов посеред і сказав: Ось з цього року 19-го я буду те-то і те-то або просто починаю жити по-новому, щось інше в своєму житті починаю, щось важливе для мене. І голос би був з Небес: «молодець, добре робиш». А так ми окропили всіх підряд, хто починав, хто не починав, бо що нам міняти, ми і так хороші. Міняємо просто порожню тару на повну – ось і все, що змінюється у нас на Водохреща.
І якщо є синонім у нас до слова «православ’я», то це «профанація». Тобто берете будь-яку ідею, профануєте її, в результаті отримуємо православ’я. Але Іоанн Хреститель відрізнявся від Христа тим, що Христос не був суворий до своїх послідовників. Іоанн Хреститель був суворий до себе, він в принципі не любив людей, тому не любив і себе. І він погано харчувався, погано одягався і інших лякав, що вони теж не так все роблять. Звідси він був дуже суворим проповідником, він погрожував, що ось за мною прийде той, хто вас спалить вогнем, як солому спалюють непотрібну.
Було б цікаво запитати, навіщо потрібні ті, хто хрестяться, якщо ті, хто не хрестяться, не потрібні. Якщо солому змочити, що може зробити солома? Та нічого толком не зробить. Тому спалювати треба було вже всіх. Але Христос сприймає реальність дещо інакше – Він хреститься сам, сам починає новий етап, але від інших не вимагає, щоб вони починали новий етап. Тобто якщо вони хочуть починати, Він їм показує, що це неможливо.
Ось завтра ми будемо читати зачало, де якийсь юнак, або як у церковнослов’янському – князь, тобто з знатних людей, запитав у Ісуса: «Що мені робити, щоб життя вічне успадкувати?» Той йому каже: «Заповіді дотримуйся». – «А якщо дотримався?» – «Тоді роздай все майно і йди за Мною». Той не роздав і не пішов. Тобто Христос ніби показує: якщо ти хочеш радикально змінюватися, то ти не можеш цього робити, ти не можеш бути радикальним – і Христос цього й не вимагає. Христос вимагає, щоб люди навчилися бути з Богом без радикалізму. Бути з Христом без радикалізму – це означає знати, що Він Бог, але не вимагати, щоб Він щось робив з цього приводу. Ось якби ви сиділи поруч з президентом, мабуть, квартирку б уже на 5-й хвилині попросили, а машину на шостій. А ось нічого не робити у зв’язку з тим, що Він Бог. Без радикалізму, без релігійного фанатизму можна посидіти з Богом чай попити? Не можна. Ось тому ми і не християни. А станемо християнами тоді, коли позбудемося цього. Коли ми зрозуміємо, що якщо Ти Син Божий, ну то добре – і все. Поки учні сподівалися на те, що Він скрутить всім шиї, наведе порядок в Ізраїлі, поліпшить їх стан, або врятує Себе і інших врятує – все провалювалося. Як тільки вони прийняли Його (чи прийняли вони Його, не знаю), як тільки була прийнята ідея, що вони в ім’я Його повинні приймати інших, просто і без лицемірства, щоб не міряти людей по обличчю, тоді настало християнство.
І ось Хрещення – це момент, коли Христос виходить з води і тепер Він на нас буде дивитися по-новому, тепер Він перериває старозавітну риторику: будьте суворі до себе, і за це ви зможете бути суворими з іншими. Це неправильна риторика, це людиноненависницька риторика, Христос переломлює все це, Він занурює все це у води Йордану, це все змивається. Виходить Христос, який нічого людям не говорить і йде собі в пустелю, Він нічого від них не вимагає, Він готує їм промову про те, що блаженні вбогі духом, блаженні ті, хто плачуть, блаженні ті, хто лагідні – загалом, Він їх любить. Він – не Іоанн Хреститель, Він – протилежність Іоанну Хрестителю. Тому якби діалог Христа і Іоанна Хрестителя тривав трохи довше, якби Іоанн Хреститель зрозумів, Кого він хрестить, Він би не хрестив Його звичайно, тому що це повна протилежність тому, що він чекав. І тому Іоанн щиро і чесно запитував: «А чи це Той?», коли він уже сидів у в’язниці.
І ось в це свято, це все варто відзначати. А «освятив води» – ну що це? Ну освятив, ну не освятив – яка різниця? Так ось, йдучи з цього свята, ми повинні сприйняти Хрещення, як велику гору, яка видна здалеку і ми на неї кидаємо погляд. І це дійсно найбільша подія в історії людства, тотальна зміна божественного мислення. Тепер Бог мислить інакше, Він хрестився, Він покаявся. І ось це варто відзначити, вірніше варто було. Ну, наступного року ми це відзначимо, адже ми обертаємося як Земля навколо Сонця, обертаємося навколо Бога. Прийде ще Хрещення, і ми це відзначимо.