(Не)Самотність у Церкві. Головне питання Великого посту
Протоієрей Георгій Ходун
Вітаю вас, дорогі друзі. Пройшов вже тиждень Великого Посту, сьогодні наступає перша неділя Великого Посту. І зазвичай цей тиждень, як правило, більш суворий і в плані аскетичних обмежень, і з точки зору богослужіння, вони дуже-дуже такі довгі, і велика їх кількість, і велика кількість земних поклонів під час цих всіх богослужінь. І той, у кого була можливість на цьому тижні відвідувати в будні дні богослужіння, той знає, що після цього тижня виникає відчуття навіть фізичної втоми від цього невеликого проміжку часу, не говорячи вже про інші сторони нашого буття. Вже сьогодні, після цих семи днів посту, потрібно задати собі принаймні одне питання, я можу помилятись, але мені воно здається найважливішим і за цих сім днів, і щодо всього, це питання щодо всього Великого посту, тому що ще шість тижнів у нас попереду. Це питання, яке мені здається найважливішим, його собі потрібно задавати обов’язково, мені здається. Особисто мій досвід підказує, що без цього питання, як і без відповіді на нього, а як відомо, відповідь без питання не буває, то ось – без цього питання і без відповіді на нього весь час посту може бути марним.
І яке ж це найголовніше питання, яке християнин православний повинен задати собі вже на початку великого посту, не кажучи вже про те, щоб його задати ближче до завершення? Я дозволю собі потримати певну інтригу, бо тематика відео, як ми пам’ятаємо, це в першу чергу роздуми над Євангелієм. Сподіваюся, що колись ми дійдемо до того, що пройдемо річне коло євангельських читань, тобто коментарі на них, потім апостольські читання, і потім вже, мабуть, зможемо вести мову, власне, і про піст, і про свята. Зараз, попри все бажання звернутися саме до теми посту, я все-таки буду говорити в першу чергу про біблійний текст, який читався сьогодні за недільним богослужінням, а про це найважливіше питання Великого посту, на мою думку, я скажу ближче до завершення цього відео. Також, поки ми не почали говорити про важливі речі, прошу вас про менш важливе, але все-таки важливе в першу чергу для мене і для цього каналу – прошу вас про підтримку, тому що для розвитку каналу особливо важливим є підписка. Після цих, так би мовити, організаційних питань ми повертаємося до більш змістовного спілкування.
За багатовікову історію православного богослужіння в нашій традиції використовувались різні лекціонарії літургійних читань, тобто, існували різноманітні схеми того, який саме уривок потрібно читати за богослужінням в той чи інший день. Неділі Великого посту вони також не є виключенням і скажу особисто, мені здається, що ми маємо зараз не найяскравішу підбірку уривків для неділь Великого Посту. В історії були більш вдалі випадки підбору цих євангельських читань, але і ті, що ми маємо зараз, безумовно гідні нашої уваги, в першу чергу тому, що вони також є Словом Божим.
Ось який уривок пропонується для першої неділі Великого посту.
Наступного дня Ісус захотів йти до Галілеї; і знаходить Пилипа, і каже йому: йди за Мною. Пилип же був з Віфсаїди, з одного міста з Андрієм і Петром. Пилип знаходить Нафанаїла і каже йому: ми знайшли Того, про Якого писали Мойсей у законі і пророки, Ісуса, сина Йосипа, з Назарета. Але Нафанаїл сказав йому: чи може щось добре бути з Назарета? Пилип говорить йому: піди і подивись. Ісус, побачивши Нафанаїла, який ішов до Нього, говорить про нього: ось воістину ізраїльтянин, у якому нема лукавства. Нафанаїл говорить Йому: звідки Ти мене знаєш? Ісус відповів йому: перше ніж покликав тебе Пилип, Я бачив тебе під смоковницею. Нафанаїл відповів Йому: Учителю! Ти – Син Божий, Ти – Цар Ізраїлів. Ісус сказав йому у відповідь: через те, що Я сказав тобі, що бачив тебе під смоковницею, ти віруєш; більше цього побачиш. І говорить йому: істинно, істинно кажу вам: віднині побачите небо відкрите і ангелів Божих, які піднімаються і спускаються над Сином Людським.
Для мене особисто цей уривок важкий, тому що в ньому немає однієї якоїсь очевидної теми, а пошук неочевидних євангельських тем потребує додаткових зусиль. Втім, почнемо. В першу чергу, потрібно відмітити, що в уривку описується самий початок суспільного служіння Христа, Він тільки формує перше коло своїх учнів, своїх послідовників. Дещо раніше писалось про покликання Андрія і його брата Симона, який мав прізвисько Петро, а зараз мова йде про Пилипа і Нафанаїла. В цьому другому покликанні, тому що перше покликання я маю на увазі Андрія і Петра, а у цьому другому покликанні ми вже бачимо першу відмінність. Якщо до цього Христос безпосередньо сам звертався і до Андрія, і до Петра, і кличе їх йти за Собою, то тут ми вже бачимо, що Пилип, якого покликав Христос, сам здатний передати цю звістку іншій людині. Власне, саме Пилип прикликає Нафанаїла – тут ми бачимо такий важливий спосіб розповсюдження християнства, який схожий на розповсюдження вогню, як одна свічка може запалити іншу і один вогонь може розпалити інший. Це така красива відома метафора життя, але давайте ще більш уважніше будемо вчитуватися у цей текст.
Перед нами складний діалог, діалог з трьома учасниками – це Пилип, який розпочинає, Нафанаїл, який відповідає. Розпочинає Пилип, який натхненний вірою, його тільки що покликав Христос і він намагається передати Нафанаїлу свої відчуття, переживання, враження, своє внутрішнє горіння. Загалом, це ж ситуація по-людськи вона очевидна – те, що нас хвилює, турбує, надихає, тим ми намагаємося поділитися з іншими людьми, тим більше, якщо це стосується питання віри. Отже, побачивши в Ісусі Месію, Пилип спішить поділитися цим з Нафанаїлом. Саме емоційне сприйняття Ісуса призводить до того, що Пилип сам особливо не розібрався, що там до чого з тим Ісусом, саме тому він так спокійно каже, що Ісус народився в Назареті – так, дитинство і юність Ісуса проходять у Назареті, це правда, але ж він народився у Вифлеємі, але Пилип настільки емоційно переживає своє навернення, що йому ці факти не так вже і важливі. Знаєте, він зачарувався Ісусом і йому цього вже достатньо, це його внутрішнє переживання, як відро, яке переповнене водою, до нього тільки доторкнися, з нього вже буде переливатись вода, тому що воно переповнене. А от в Нафанаїла є питання, тому що він бачить неспівпадіння, він знає, що було написано у пророках, що Месія повинен прийти із міста Давида, ну тобто із Віфлеєма, про це ж писав пророк Міхей, але Пилип каже, що це Ісус з якогось там Назарету, як то кажуть «нестиковочка» – і Нафанаїл задає питання, яке насправді є відповіддю для Пилипа, про те, що «чи може бути щось добре із Назарету», зокрема, і з Галілеї взагалі.
Таке ставлення, це не прояв, якоїсь особистої упередженості до назаретян, з боку Нафанаїла це цілком тверезе, розважливе свідчення про те, що для людей Біблії, Слово Боже – це єдиний авторитет у питаннях пізнання Бога. Ми пам’ятаємо з тексту, власне, такий підхід отримав схвалення від самого Господу. Що каже Христос? Ось справжній ізраїльтянин, який зовсім не має лукавства. Класичне тлумачення цього уривку про важливість особистого досвіду відносин з Богом: «ходімо, сам переконаєшся» – слова Пилипа. Ще бачимо відкриття Нафанаїлу про його сокровенні духовні роздуми: «Перш ніж тебе покликав Пилип, Я тебе побачив, коли ти сидів під деревом». Про це все зараз не має сенсу казати, тому що це очевидні речі, їх можна знайти і в інших джерелах, але на що хочеться звернути увагу, я опосередковано вже сказав про це – це про те, наскільки різними є люди, наприклад, Пилип і Нафанаїл, бо саме з ними ми маємо справу у євангельському читанні.
Навіть з такої короткій історії ми бачимо, що це зовсім різні типи людей. Один швидко запалюється, квапиться, якнайшвидше передати, вразити іншого тією інформацію, яка його самого вразила, він не особливо турбується навіть про її достовірність. Інший помічений у чому? В схильності до розумів на самоті, виваженості, йому все потрібно перевірити аби не натрапити на якусь духовну облуду.
Ставити питання: «хто з них кращий?» – наївно, хоча б тому, що кожному з нас лише один із цих двох типів людей буде ближчим і зрозумілішим. Позбавити когось права реалізувати своє християнське покликання у доступний для нього спосіб мене ніхто не уповноважував. Справа в іншому. Для гармонійного і здорового духовного розвитку нам конче потрібно знайти таке середовище, таку спільноту (я маю на увазі, церковну), де ми будемо відчувати себе зручно і комфортно. Слово «комфортно» я тут використовую не в якомусь егоїстичному сенсі, коли комфортно, коли ти нічого не хочеш робити і відмовляєшся від подолання перешкод, які порушують твій комфорт. Ні. Слово «комфортно» тут в тому сенсі, що краще уникати зайвих додаткових навантажень, я знаю по собі, як непросто знайти оточення, я маю на увазі християнську спільноту, де навколо будуть виключно твої однодумці. Таке можливо, мабуть, лише на маленьких парафіях, якщо там священик турбується про створення саме спільноти людей, які збираються у храмі не тому, що цей храм найближчий, а тому, що там люди, у яких настільки багато спільного, що вони не можуть нехтувати один одним. І навпаки, коли із волі обставин чи тому, що не маєш іншого вибору, ти опиняєшся серед тих людей, з якими тебе єднає лише текст Символа віри і приналежність до однієї церковної юрисдикції, а більше нічого не має спільного від слова «зовсім», то розраховувати на якийсь духовний прогрес неможливо – там, аби не розтратити себе в кінець і аби не загубити самого себе і в такому випадку ти опиняєшся в суцільній самоті, хоча навколо тебе десятки, здається, людей, які поділяють з тобою одну віру.
Отож, умовний «пилип» не має страждати серед умовних «нафанаїлів» – і навпаки, відповідно. Я навмисне кажу «умовний пилип», «умовний нафанаїл», бо певне протиставлення цих апостолів у моїх словах – це не більше, аніж наглядна ілюстрація, я не думаю, що в житті вони якось знаходились у якомусь конфлікті один з іншим. Тож, щоб цей умовний «пилип» не страждав від умовного «нафанаїла», нам потрібно ось що – це те, про що я прошу, це те, що я рекомендую, якщо дозволите, щоб ми не нехтували власними особливостями, власними духовними запитами, щоб ми не задовольнялись лише тим, що саме знайшлося на нашому життєвому шляху, а шукали те, де нам буде зручніше і легше рухатись вперед, щоб наша церковна спільнота була тим оточенням, завдяки якому ми розвиваємося, а не всупереч якому ми намагаємося вижити і не з’їхати з глузду. Якщо ж так стало, що фактичний реальний вибір перед нами невеликий, або ж його зовсім немає, так буває досить часто, то ми без проблем можемо знаходити своїх однодумців серед одновірців, завдяки наприклад мережі інтернет, а у церковних таїнствах приймати участь у тій спільноті, до якої ми безпосередньо дотичні. Звичайно, це не найкращий варіант, але він цілком працюючий, мені з таким доводилося стикатися навіть у мирні часи, коли людина приступала, наприклад, до таїнства в одній парафії, а підтримувала духовне спілкування з іншим священиком. Ось людина хотіла б дістатися, це їй було незручно, а там, де вона могла б без якихось складнощів прийти до церкви, там вона була не здатна слухати того, що каже священик, що вже казати про теперішні часи, коли багато людей опинилися в незнайомих обставинах, все тут перемішалось, все зовсім вийшло із звичайних рамок нашого повсякденного життя – в такому випадку, зв’язок через інтернет з тими людьми, кому ти довіряєш, чиї переконання тобі близькі, стає цілком гідною підтримкою на нашому життєвому шляху. Розвиток технологій, можливо, в майбутньому відкриє перед нами ще більші можливості, але, як би то не було, прошу знаходити, створювати навколо себе настільки можливо, сприятливе у духовному сенсі оточення, аби ми залишались християнами завдяки церкві, а не в супереч її.
А тепер вже на завершення відео можна і згадати про мою невиконану обіцянку, про найважливіше питання про Великий піст, його можна вже собі задавати, а краще його задати туди, ближче до Пасхи: «який результат?» – це, власне, найголовніше питання Великого посту, як мені здається. Тому що ми майже півтора місяці докладаємо певних зусиль, а якщо результату нема – це ж біда. І тут є три варіанти: або піст, як я вважав, взагалі не працює, або ми їм некоректно користуємося, або ми навіть і не думали ставити собі якісь цілі, думаючи, що піст – це просто якась жертва, яку потрібно принести, перетерпіти через «не можу».
Друзі, я вас прошу, ну не марнуйте час і не витрачайте свої сили дарма. Ставте на час посту перед собою чіткі задачі, яких будете досягати відмовляючись від чогось чи працюючи над чимось, або піст просто перетвориться на період такого життєвого дискомфорту, коли ми будемо мріяти, коли він закінчиться. Піст – це не те, що для Бога, піст – для нас, якщо ми не досягнемо ніяких результатів за час посту, Бог на нас ображатися не буде – тож, прошу формувати свій піст таким чином, щоб він для нас був часом духовних надбань, а не поганого настрою і поганого самопочуття через безцільні обмеження.
«Ну що, який результат?» – ось це найголовніше питання Посту, і я думаю, що воно потребує відповіді від кожного з нас, хто намагається долучитися до цього важливого часу у нашому богослужебному році. Наразі дякую усім вам за увагу. Прошу підтримку нашого каналу та цього відео, зокрема.
До нових зустрічей.