Протоієрей В’ячеслав Рубський
Сьогодні День торжества православ’я. І не випадково євангельське розуміння торжества православ’я, на основі читання, яке обрано для цього дня, не застає нас на площі, де багато людей не застає нас в якійсь прекрасній ході, наприклад, як вхід Господній в Єрусалим – це не було торжество православ’я. Торжество православ’я не може бути в масах народу, на стадіонах, в людських потоках, в могутності. Торжество православ’я тоді, коли щось інтимне, твоє особисте, як молитва Нафанаїла під смоковницею. І це особисте стає не тільки твоїм, хтось впізнає в тобі це, тобі стає радісно це відкривати, ти впізнаєш когось, ти впізнаєш в комусь Царя Ізраїлева, Сина Божого, це взаємоприйняття, взаємопізнання, це діалог між двома-трьома — ось де може бути торжество православ’я.
А сьогодні торжество православ’я розуміється як торжество, перемога істини над брехнею, над єресями. Якщо ми згадаємо, скільки заповідей дав Господь Бог нам… Одну заповідь! Так що у нас є одна заповідь і одна єресь: одна заповідь — щоб ми любили один одного; і одна єресь — коли ми не любимо один одного і посилаємо кудись далеко лісом, по-богословськи… У цьому немає любові. Це єресь. Тому я стою на тому розумінні православ’я, яке дано в Євангелії, яке дано в історії Церкви, де найголовніший день торжества Православ’я — це Воскресіння Христове. Ось де тріумфує Православ’я — Христос воскресає. І не випадково, що торжество Православ’я завжди припадає на неділю. Тому що так задумано, щоб Торжество Православ’я було в недільний день, в неділю, день, коли Бог воскресає заради нас, адже в факті Христового воскресіння набагато менше значення має оживлення трупа, ніж діалог з людиною. Адже люди не сміли сподіватися, але сподівалися на те, що воскресіння буде. І ось Він говорить з ними цією мовою, мовою їхніх сподівань. Їхні сподівання були помилковими. Звичайно, вони думали, що всі воскреснуть, підуть, зберуться в Єрусалимі і що тоді настане гегемонія цієї країни над іншими країнами. Але цей діалог важливий для Бога, і Він підтримує діалог з людиною, Він воскресає і цим самим не тільки говорить про те, що ми воскресінням і таке інше… Він підтримує наше прагнення – а це означає, що навіть якщо наше прагнення помилкове, Він все одно буде з нами. Це означає, що якщо хтось із нас помиляється, нічого страшного, для Бога це не смертельно, він буде там, де наша помилка, і чекатиме нас з розпростертими обіймами.
Аристотелівська теорія істини говорить про те, що є відповідність і невідповідність істині. І половина людей, які не відповідають істині, вони пролітають повз… як коли сиплють горох у відро, частина потрапляє куди треба, але половина пролітає повз, в пекло летить, тому що вони неправильно думають. Хіба правильно думали ті, хто чекав Воскресіння Христового? Неправильно вони думали, але Він воскрес. Він воскрес, і це більше, ніж просто воскресіння – це означає, що Бог приймає наше сповідання, Він відповідає на нього Своєю дією, Своїм життям, Він підстилає своє життя під наше сповідання. Тому, якщо ми в чомусь помиляємося, тут немає нічого страшного, страшно, якщо ми нікого не любимо, страшно, якщо ми порушуємо цю заповідь Божу. Тому що це не просто заповідь як якийсь припис, адже вона теж була дана в інтимній обстановці, на площі Він говорив: «любіть один одного протягом тижня», а саме в інтимній обстановці Ісус Христос ділиться своїм особистим, як колись Нафанаїл поділився з Ним одкровенням, що він дійсно під смоковницею якось молився… Так і Бог потім поділився, що Він просто любить людей, і ви любите один одного, каже Він нам. Любов — це подих Божий, він дихає любов’ю. І торжество Православ’я — це коли у нас з Богом один подих — і це любов!