Протоієрей В’ячеслав Рубський
Передсвяткування Преображення Господнього. Якщо говорити про цю подію просто, то іноді ми говоримо: «Я знаю цю людину», а іноді говоримо: «Я не знаю цю людину». І коли ми говоримо «я не знаю цю людину», ми від неї очікуємо що завгодно, у неї більший арсенал дій. Коли ми говоримо «я знаю цю людину», то ми її ніби звужуємо. Ми говоримо: «ця людина ось така», – хороша чи погана, чи сіра, чи зелена, тобто ми її звужуємо.
І апостоли не просто знали, вони любили Христа. І це знання і любов – вони звужують людину. Христос преображається, показуючи, що він може бути іншим, не таким, як Його знають. І коли ми спілкуємося з людьми, ми повинні пам’ятати, що вони можуть бути й іншими, кожен з нас може бути поставлений в контекст, де він зовсім інший, де з нього буде йти світло, де він буде поводитися інакше, де він, можливо, буде відчувати себе інакше. Просто ми живемо ніби в негоду, і хтось прикрився парасолькою, хтось одягнув кожушок, хтось скрутився, ніби проти вітру йдучи. І звідси ми всі ненормальні, тому що ми живемо в такій стихії – стихії ідей, емоцій, подій і т.д.
І люди, звичайно ж, навіть хороші люди, вони трошки не ті, що насправді. А насправді людина сяє. Людина перетворена – вона спокійна, вона навіть ні до чого не прагне, вона світиться. І може бути кожен з нас такий. Люди прагнуть якось виявити в собі другий потенціал, друге «я», п’ють алкоголь, намагаються якось впоратися зі своєю статичною свідомістю, з тим, що у нас зараз є. Ми не можемо вийти з цієї свідомості, ми не можемо за клацанням пальців перетворитися на інших людей.
Алкоголь, наприклад, – це як ненаправлена мутація: п’єш і не знаєш, чим це закінчиться. І як правило, це закінчується тим, що нам ще більше не подобається те, що відбувається. Люди в круговороті життя розуміють, що вони вагітні преображенням, що десь всередині світиться особистість їх самих, але вони не знають, як її вивести, на яку гору влізти, щоб в нас преобразилася ця особистість.
Христос не дав нам цього знання. Але Він ще більше зміцнив в нас це почуття, що в нас є світіння, і ми можемо бути поруч з Тим, Хто вже сяє, Хто вже перетворився, Хто вже духовно досяг такого сяяння. Мойсей та Ілля з Ним розмовляють про Його вихід до Єрусалиму, але Він розмовляє з учнями, і про щось таке, що їх не турбує. Учнів дуже турбувало «шестя» Христа до Єрусалиму. Ми пам’ятаємо, що Фома сказав «підемо з Ним помремо», Петро сказав «не йди туди», на що Христос відповів «йди за Мною, сатана» і т.д. Вони були дуже стурбовані цим і це відбувається напередодні ходи до Єрусалиму.
Але там, на горі Преображення, Петро вже не думав ні про що з цього. Він каже: «Добре нам тут бути». Справжнє світло завжди не турбує, воно не освітлює тунель, воно не освітлює шлях, воно – просто світло. Поки ми кудись прагнемо, чогось домагаємося і за допомогою Божого світла щось відколупуємо в цьому житті, ми неправильно розуміємо світло Боже. Поки ми думаємо, що світло Фавору доводить божественність Христа, і тому щось треба робити з цим, ми не зрозуміли цього світла. Світло існує саме по собі, як у перший день творіння, коли Бог сказав: «Нехай буде світло», і побачив, що це добре. Ось так просто. Ще немає ні пальм, ні трави, ні тварин – нікого, хто б бачив це світло. Світло саме по собі добре!