Протоієрей Олександр Мень
Зараз часто кажуть, що земля наша крихка, може легко загинути, і цілком може так статися, що ми з вами виявимося свідками загибелі світу. Насправді, сили природні, які створив Господь, – це сліпі сили, байдужі до добра і зла. Випущені з-під контролю, вони можуть зносити зі свого шляху все живе. Перш ніж з’явилися життя і людина, з’явилися ці сили – сили стихії, води, вогню – і в них немає жалості. Коли лавина сходить з гори, вона може знищити і селище, і місто, і людей, і будівлі, які люди так довго і старанно зводили; і ураган, що прийшов з моря, може погубити сотні і тисячі життів.
Живі істоти не такі. Мисливці не раз бачили, як вовчиха-мати жертвувала своїм життям, щоб тільки врятувати дитинчат; як тварини вступали в нерівний бій з хижаками, щоб захистити своїх дітей. Звірі можуть переживати страх, радість, любов, вдячність, у них немає байдужості. Звичайно, їхні почуття не схожі на людські, але все-таки ми знаємо, що живі істоти здатні допомагати одне одному. Коли бушує пожежа в тайзі, рятуються всі звірі, і в цей час вовк біжить поряд з оленем і не чіпає його.
Багато можна навести прикладів того, як допомагають одне одному тварини і рослини. Але ми з вами – люди, і найбільший гріх проти нашої людської гідності – це байдужість, коли ми стаємо подібні до стихії: вогню, що пожирає, або воді, що топить. Ця байдужість є приниження людини, яка створена не лише розумною, але здатною переживати і співчувати іншій людині.
І Господь наводить нам притчу про те, як судитиме кожного з нас і всіх людей: за якою ознакою і якою мірою Цар Небесний ділить усіх на чорних і білих – як пастух розділяє в стаді козлів від овець. У чому ж Він звинувачує тих, кого поставив ліворуч? У тому, що вони були байдужі: “Ви бачили Мене хворим і не відвідали, бачили голодним і не нагодували, бачили подорожнім і не прийняли Мене”.
А тим, хто стоїть біля Нього праворуч, каже: “Прийдіть, благословенні Отця Мого, тому що ви Мене утішили, ви Мене нагодували і прийняли”.
А на їхнє питання: “Господи, коли ж ми бачили Тебе хворим, голодним і подорожнім?”, – Він відповість: “Те, що ви зробили чи не зробили Моїм меншим братам, тобто своїм же братам і сестрам, то ви зробили чи не зробили Мені”.
Це головний і основний закон євангельського життя.
Зауважте, Господь каже, що Суддя збирає всі народи – це означає, що люди можуть бути і язичниками, і невіруючими, але по совісті своїй кожна людина цей закон знає. Кожен віруючий повинен зрозуміти, якщо він залишається байдужим перед лицем зла і страждання, то він тим самим зраджує свого Господа. А той, хто не відає Бога, відчуває, що він зраджує себе, свою совість, якусь вищу правду. Значить, цей закон поширюється на всіх.
Господь каже нам: “Мало вимовляти слова – любов, доброта, доброзичливість. Любов має бути дієвою, у чомусь проявлятися в житті”. Так і апостол Павло говорить, що найголовніше в житті нашому – це віра, яка діє любов’ю (Гал. 5:6). Віра діюча – не спляча, не байдужа. Напевно, той священик і той левіт, які в притчі про доброго самарянина йшли дорогою і бачили лежачого пораненого, вважали, що вірять у Бога, але вони були черствими і немилосердними: подивилися на людину і пройшли повз неї. І цю байдужість Господь суворо засуджує. А благословляє Він чуйність серця – от і весь закон євангельський.
Тому проситимемо в Господа, щоб Він дав нам сил, щоб ми не залишалися байдужими, як бездушна стихія, щоб ми були живими людьми, які відгукуються на страждання і на нужду тих, хто нас оточує. І ще одне. У притчі люди діляться на чорних і білих, а найчастіше буває так, що в нас живе і чорний, і білий, і байдужий, і чуйний, тому іноді розподіл і боротьба відбуваються в одному серці людському. Так нехай же переможе в нас ось це білий, світлий, добрий, любовний початок, щоб ми почули голос нашого Господа: “Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу“. Амінь.
***
Про Страшний суд
Усі попередні недільні дні, які нас готували до пісних тижнів покаяння, звертають особливу увагу на нескінченне милосердя Боже! І притча про блудного сина, яку ми згадували тиждень тому, і притча про виправданого митаря, який покаянням отримав у Господа прощення, і все те, що в Євангелії досі читалося, – зміцнює нашу надію, захищає нас від смутку, нагадуючи, що невичерпна глибина Божого всепрощення.
Але сьогодні Церква говорить нам і про інше: про правду Божу, про Суд Божий. Бо любов Господня не перекреслює правди Божої. Всякий прояв зла, всякий прояв неправди у світі ображає Божественну правду, але не так, як ображається людина. Коли ми читаємо в Писанні як би незрозумілі і дивні для нас слова – “гнів Божий”, не треба думати, що це гнів, подібний до гніву знервованої людини, яка розсердилася; не треба думати, що тут є щось спільне з нашим злом, з нашими гріхами, з нашими пристрастями.
Гнів Божий – це несумісність чистоти, світла і правди Божої з нашою пітьмою! Коли вивергається вулкан, він викидає із себе тонни розплавленого каміння і металу, уся ця лава тече, як вогонь, донизу, і якщо вона досягає невеликого озера чи перетинає річку, – в одну мить, як вибух, уся вода, стикаючись з цією розжареною лавою, випаровується і злітає вгору. Це відбувається через те, що вона зіткнулася із самим вогнем, який тут же її перетворив на пару! Подібно до цього і правда Божа, коли Господь торкається світу, не може залишатися в спокої. Ось це і називається “Гнів Божий”. Як би певний вибух відбувається при зустрічі нашої пітьми і нашої неправди з Божим світлом. Саме тому Господь будучи на землі приховав від нас Свою силу.
У Священному Писанні є чудове місце: коли народ ізраїльський йде пустелею, Господь каже: “Я йду далеко від їх”, тобто супроводжуючи їх, “щоб Мені не винищити їх усіх!” Чому? Бо Господь є “вогонь, який усе спалює”. І людська негідність поряд з Ним перетворюється на дим і на пару. Жодна крапля зла, скоєна у світі від початку історії роду людського, не може бути перекреслена і згладжена. Усе є повстання проти Бога! Як каже нам Писання, “кров убитих волає до Неба і всяке зло волає до Неба!” (див. Буття 4:10).
І тепер давайте уявимо, скільки такого зла коїлося на протязі не лише нашої пам’яті, а за всі віки, коли жили наші діди і прадіди, за всі тисячі років життя людства. Скільки було пролито сліз, крові, скільки було скоєно несправедливостей і зла! Якби кожен гріх був би з малу піщинку, то піднялася б неозора очима хмара піску, що закрила б саме небо! І як ви думаєте, хіба може правда Божа залишитися до цього байдужою?
Скільки було жахливого скоєно за весь час. А скільки коїться зараз усіляких злочинів по всій земній кулі! І ви думаєте, що Господь на це все дивиться байдуже? Ні, ми знаємо, що Він є Бог правди і що кожне зло є виклик Йому! Якби Він наблизився і відвідав цей світ, в одну мить ми всі були б винищені, бо ми негідні тих дарів, які Господь нам дав.
Але Він хоче, щоб ми знайшли вірний шлях, щоб ми все-таки опам’яталися, щоб рід людський отримав час для покаяння, щоб кожен з нас зміг знайти дорогу до порятунку. От для цього Він сам приходить на землю, для цього Він сам залишається на землі і разом з тими, хто страждає, страждає сьогодні, як Він страждав тоді на Голгофі.
Коли Він прийшов, Він сказав: “Нині суд світові цьому” (Ін. 12:31). Значить, коли Його істина, Його вчення, Його Божественна Особа з’явилися перед людьми, вже настав Суд для людей. Бо вони повинні були вибирати між правдою Божою і власними гріхами, своїм самовдоволенням, суєтністю, гордістю і багато чим іншим, що людину відриває і відволікає від Бога.
Найбільший і найстрашніший Суд почався того дня, коли Господь з’явився перед народом і сказав їм Свої перші слова: “Покайтеся, наблизилося бо Царство Небесне” (Мф. 4:17). Це і є початок Суду. І він триває і звершується над кожним з нас. Коли ми виявляємося перед лицем небезпеки, випробувань, вибору, труднощів, хвороби, лиха – це і є наш Суд, він вже наступив. І Господь у цей час стоїть і чекає, як ми поступимо: чи підемо ми до Нього чи відійдемо назад.
Він – Страшний суд, бо тут усе наше зважується, усе наше життя: чи вартує воно того, щоб дійсно називати його життям, або все це було марно. Велике випробування. І нехай Всемилостивий Господь допоможе кожному з нас гідно пройти його. Амінь.