Страшний Суд: коли почнеться? яка участь очікує невіруючих?
Протоієрей Георгій Ходун
Радий вас усіх вітати. Дорогі друзі, ми все ближче і ближче підходимо до Великого посту. Вже третя підготовча неділя і сьогодні читання особливе. Назва неділі, власне, походить від суті прочитаного євангельського уривку – а це притча про Страшний Суд.
Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй і всі святі ангели з Ним, тоді сяде на престолі слави Своєї, і зберуться перед Ним усі народи; і відділить їх одних від одних, як пастир відділяє овець від козлів. І поставить овець праворуч Себе, а козлів – ліворуч. Тоді скаже Цар тим, які праворуч від Нього: прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу. Бо голодував Я, і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви напоїли Мене; був подорожнім, і ви прийняли Мене; був нагим, і ви зодягли Мене; був не дужим, і ви відвідали Мене; у в’язниці був, і ви прийшли до Мене. Тоді скажуть Йому праведники у відповідь: Господи! Коли ми бачили Тебе голодним, і нагодували? Або спраглим, і напоїли? Коли ми бачили Тебе подорожнім, і прийняли? Або нагим, і зодягли? Коли ми бачили Тебе не дужим або у в’язниці, і прийшли до Тебе? І Цар скаже їм у відповідь: істинно кажу вам: зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили. Тоді скаже й тим, які ліворуч від Нього: ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його. Бо голодував Я, і ви не дали Мені їсти; спраглим був, і ви не напоїли Мене; був подорожнім, і не прийняли Мене; був нагим, і не зодягли Мене; недужим і у в’язниці, і не відвідали Мене. Тоді й вони скажуть Йому у відповідь: Господи! Коли ж ми бачили Тебе голодним, або спраглим, чи подорожнім, або нагим, або не дужим, або у в’язниці і не послужили Тобі? Тоді скаже їм у відповідь: істинно кажу вам: не зробивши цього одному з менших цих, Мені не зробили. І підуть ці на вічні муки, а праведники в життя вічне.
25 розділ Євангелія від Матвія присвячений притчам, взагалі, євангеліст Матвій – майстер такої компіляції, тому що він всі тематично схожі сюжети намагається викласти разом – так і виникає декілька розділів, таких нерозривних, 5, 6, 7 розділ, наприклад, Нагірної проповіді, або декілька розділів виключно повчань Христових або, як тут, наприклад, декілька розділів самих притч.
Звичайно, в хронології Христос розповідав ці всі історії, свої настанови, притчі, проповіді в різний час, але для зручності читання євангеліст Матвій їх всіх компілював разом так, щоб той, хто читав, тому було зручніше це все осягнути цілком, а не окремими уривками. І ось, власне, одна із притч, яку ми тільки що чули, знаходиться у 25-му розділі, там загалом притчі апокаліптичні, тобто такі, зміст яких стосується майбутнього, близького чи далекого, невідомо, але того майбутнього, який буде пов’язаний із кінцем світу у його звичайних сьогоденних формах.
Я не просто кажу з кінцем світу, тому що це таке якесь абстрактне поняття, скоріше за все, цей світ буде чекати не знищення, а саме змінення його форми, коли світ буде звільнений від присутності лукавого. Мені, звичайно, невідомо, як це буде, але, знаєте, у мене виникає певна аналогія, і ця аналогія пов’язана із воскресінням Христа. Христос, коли воскрес, Він воскрес із своїм тілом, Він тілом не знехтував, його не відкинув і не полишив, а звільнив його від влади гріха і наслідків гріха. Так само, здається, і цей світ, він же Божий, лише частково поневолений лукавим – тому і задача Бога його звільнити, а не знищити, звільнити від гріха і наслідків гріха, а не просто знищити,тож аби було ціллю знищити, то Бог це вже давно б зробив.
Втім, ці роздуми, це не більше, ніж мої якісь припущення, здогадки. Власне, і Господь не дає нам якоїсь більшої конкретності про апокаліптичне майбутнє, лише якісь загальні концепти, але їх потрібно зауважити достатньо, для того, щоб нам формувати наше теперішнє – тобто, про майбутнє розказано настільки, що нам достатньо, аби сформулювати наше теперішнє.
За цією притчею, яку ми сьогодні читали, закріпилась традиція назви про Страшний суд. Загальна така доктрина християнства обов’язково в собі вміщує ідею останнього суду, як способи підвести межу під певний висновок, під життям окремої людини і всього людства загалом. Мета, мабуть, наймасштабнішої події в історії людства, очевидна – розділити на тих людей, хто отримає виправдання, і на тих, хто буде заслуженим від Бога. Загалом, цю концепцію, я сподіваюся, сприймають і не будуть заперечувати жодний із християн і ніхто з вас не буде дорікати мені в тому, що я її зараз виклав досить примітивно, просто, тому що не в цьому задача зараз роздумувати про те, що буде потім.
Наша задача – в наступному логічному кроці. Суд – це подія зрозуміла, Хто суддя, ми також розуміємо, а ось критерії суду – оце вже питання сьогоднішньої притчі. І відповідь на це питання досить неочікувана, тому що побудована ця відповідь – а які ж будуть критерії цього суду? – не на гіроповчальних істинах, які досить часто зустрічаються в Євангелії, а на моралі – тим більше, на моралі очевидній, простій, зрозумілій кожні притомній людині.
В інших місцях Писання, погодьтесь, коли Христос каже про наше спасіння, то Він каже про необхідність віри, хрещення, пізнання Христа, слідування за Ним, але у цій притчі ми читаємо про такі очевидні речі, на які здатні і зовсім невіруючі люди: нагодувати голодних, підтримати хворих, відвідувати заарештованих тощо. Мені б не хотілося думати, що євангельський текст має принципові якісь протиріччя, начебто в одному місці сказано одне, а в іншому зовсім про друге. І отже, у мене є думка, а як поєднати ці слова Христа, які так очевидно контрастують. Я можу помилятись, але мені здається, що Христос знає, з ким має справу, я маю на увазі нас, людей, тому що навіть кращі із нас, із людського роду, підвладні слабкостям, гріхам і, отже, легковажно думати, що всі люди почують, сприймуть і виконують усі слова Христа. І що ж тоді робити, кращих рятувати, а іншим погибель? Ну є люди, які полюбляють таку ідею, але ж там також є питання: а де ті найкращі, як ти із усієї сукупності людей виділиш, хто є найкращий? Якщо ніхто не ідеальний, то де та міра, наскільки ми можемо відступити від ідеалу, щоб бути виправданими при цьому, наскільки ми можемо відрізнятися від заданого Христом зразку, щоб він нас причислив до цих кращих, яких можна виправдати? Тут одні питання. Я думаю, що ці питання турбують всіх християн, тому що на ідеал ми всі не годимося, а на спасіння сподіваємось. І ось тут починаються пошуки відповідей, як поєднати непоєднане: з одного боку – ми не ідеальні, тому автоматично на спасіння ми не претендуємо, а з іншого боку – навіщо ж тоді ставати християнами, якщо спасіння, коли ми стали християнами, від нас так само далеко, як і тоді, коли ми християнами не були. І відповіді, як оце все поєднати, бувають різні, інколи вони бувають неочікуваними, насправді.
Знаєте, мені неодноразово доводилось чути роздуми людей, які, власне, роздумують про спасіння, вибачте за такий побутовий приклад, але для них спасіння – це начебто, як залізти у маршрутку, яка вже зо дві зупинки до цього переповнена і коли відчиняються двері, з дверей люди випадають, а тобі ж туди потрібно потрапити. І ти якось пхаєшся, якось туди залазиш, головне ,щоб водій закрив хоч якось двері, щоб оцей механізм якось зміг закрити ці двері і щоб транспорт рушив. Звичайно, у релігійній свідомості це буде описано дещо по-іншому: наприклад, «я сповідався, причащався – отже, Бог мене помилує», або «у мене є священик, який духовний, такий весь натхненний, він за мене помолиться – і все буде добре», або «я хоча й цілковитий грішник, але ходив у храми певної юрисдикції, яка є єдиною істиною у всьому світі – і, значить, за оце сповідання віри Бог мене начебто нагородить». Тут скрізь спасіння розуміється не як особистий зв’язок із Христом у його церкві, а як певний товар, який змінюється на інший товар – тобто, ми свою участь в таїнствах, приналежність до певної юрисдикції чи конфесії, кількість богослужінь, на яких були або кількість молитов, які ми прочитали, обмінюємо на інший товар, на спасіння.
Мені особисто спокій і впевненість дає пізнання Слова Божого, яке зображує спасіння, як дар, як подарунок, про існування якого ми знаємо, але розраховувати на його отримання не маємо права і тоді отримання цього подарунку залежить не від мене, бо я не маю на це право, як ми вже сказали, а від того, хто уповноважений його уділити. Разом з тим, нагороджувати цілком негідних неможливо, тому з’являється питання: а наскільки я можу відступити від ідеалу, який встановив Бог, щоб опинитись в числі усіх праведних, виправданих? Ось ми знову повертаємося до того самого питання і відповідь, яку особисто я маю, вона досить сильно перекликається із одним із минулих відео, де у назві цього відео йшла мова про вибагливого Бога. Знаєте, один із глядачів навіть розкритикував мене в коментарях за те, що я назвав Бога вибагливим, хоча ж відео було зовсім про інше. На майбутнє зразу кажу, ці відео це не академічні лекції, тому тут назви інколи бувають дещо провокаційними, щоб якось зацікавити людину. І от у тому відео, на мою думку, вдалось розпізнати два підходи стосовно Бога. По-перше, Бог вимогливий, коли оголошує своє слово, а на практиці Бог має справу з людиною такою, яка вона є. Який із цього висновок? А висновок наступний. Я особисто роблю добре, коли людина почула, прийняла і виконала всі Божі настанови – це найкращий варіант, але що робити тим людям, які ніколи не чули про Христа: наприклад, жили до Його народження, або Христос ходив ногами по землі, але ця людина в іншому місці жила, або навіть, якщо людина живе зараз, здавалось би, в світі відкритому на інформацію, але знаєте, я колись чув свідчення від одного місіонера, який займається своєю справою у Китаї і він сказав, що якщо за роки, а інколи навіть десятиліття спілкування з однією особою китайської національності, вдасться цю людину переконати в тому, що Бог – це не принцип, не уособлення, не якась ідея, а це жива особистість, то це вважається якимось грандіозним місіонерським досягненням. І що тоді робити цим людям, які ніколи не чули слів Христа?
Тому, мені здається, що тут ми також можемо зробити певну диференціацію, тобто розділення – як і там, коли казали, що Бог вимогливий у своїх словах, але має справу з людьми, з людьми такими, якими я. Мені здається що, по-перше, для християн є необхідним виконання всього того, у що вони повірили і на що вони зголосилися, але є друге – для людей, котрі були позбавлені християнського просвічення, Бог буде застосовувати прості принципи загальнолюдської моралі, які є очевидними. Вони, мабуть, навіть є вродженими і притаманними для кожної людини, незалежно від часу і місця її проживання. Тож коли Бог збере усіх людей, як нам здається, то там більшість серед цих людей будуть, на жаль, не християнами і автоматично їм сказати: вибачте, шановні, ви були не хрещені, тому ніякої справи з вами я мати не буду? Мені здається, Бог так не буде чинити, в кінці кінців про щось подібне пише апостол Павло, згадаймо, це Посилання до Римлян: «Хто згрішив, не маючи закону, той і згине без закону. Грішника, який знає закон, буде засуджено за законом, бо немає різниці між тим грішником, котрий має закон, і тим, хто його не має. Не ті праведні перед Богом, які чують закон, а ті, хто його виконують. Отже, якщо язичники, не маючи закону, природою своєю дотримуються його, вони самі є закон для себе, хоча і не мають закону. Вони показують, що те, чого вимагає закон, записано в їхніх серцях. Свідомість їхня також свідчить про це, оскільки їхні думки інколи звинувачують, а інколи виправдовують їх».
У підсумку, що можна сказати, – але те, що я скажу, підкреслюю, що це моя особиста думка, – що мінімальні принципи людяності не є зразком для християнина, а певна можливість для нехристиян, які попри об’єктивну неможливість бути причасниками Божої істини, змогли реалізувати її принципи на доступному для них рівні, в вигляді очевидної моралі, підтвердив тим самим свою здатність бути людяними, а отже – і відкритими для Божого просвічення, коли б це просвічення їх не спіткало.
Навіть в кінці земної історії, для наших християн незмінним залишається уся повнота Слова Божого у його обітницях і у його настановах: одними ми втішаємося, над іншими ми працюємо, а найперше покладаємо сподівання на того, Хто прийшов не судити цей світ, а спасти. Ця впевненість нехай нас підтримує і в часи особистих труднощів, і в часи війни, від якої ми зараз страждаємо, знаючи, що останнє слово в будь-яких обставинах, і в нашому житті, і в існуванні цього світу, завжди буде за Богом.
В контексті цієї притчі дуже важливо згадати ще одну фразу, яка знаходиться зовсім в іншому місті, в Євангелії від Іоанна. Цей уривок читається на Страсному тижні і там є дуже важливі слова: «Нині суд є цьому світу, нині князь цього світу, тобто диявол, буде засуджений». Мені здається, що ці слова, – власне, вони і покладені в основу назви цього відео, – про те, що суд Божий вже відбувся, вони досить добре вплітаються в розуміння цієї притчі, тому що, якщо ми уважно її прочитаємо – то звернемо увагу на те, що, власне, суда там немає, там є лише винесення вироку, а суд уже звершився.
Якщо ми знову звернемося до іншого місця, в Євангелії від Іоанна, там буде сказано про те, що «не я, – каже Христос, – а слово Моє буде судити вас в останній час». Слово Христове вже сказано, саме тому кожен раз, коли я чую це слово і його виконую, тоді Божий суд вже зараз мене виправдає, а коли я його чую і не виконую, тоді вже зараз я отримаю засудження від того Божого суду. Саме тому ми з впевненістю можемо сказати, що суд Божий вже розпочався, а тією подією, яка описана в цій притчі – він завершиться. Сподіваюся, що наша віра і наше життя пройде так, щоб ми були у числі тих, кого Господь виправдає. Якщо все те, що ви нині почули, відкликається у вашому серці, скоріш за все ви не одинокі в таких відчуттях.
Дякую всім за увагу, мир і милість Господня нехай буде з усіма нами.