Дві перемоги лукавого
Протоієрей Георгій Ходун
Вітаю вас, шановні друзі, і вдячний, що знаходите час для перегляду цього відео. Наразі у нас четверта неділя Великого Посту і в цей день ми згадуємо приклад навернення і покаяння преподобний Марії, що з Єгипту, але наша увага в першу чергу буде прикута до євангельського читання. Ось воно.
Один з натовпу сказав у відповідь: Учителю, я привів до Тебе мого сина, що має духа німого, де тільки нападе на нього, кидає його на землю, і він пускає піну, і скрегоче зубами своїми, і ціпеніє. Я казав учням Твоїм, щоб вигнали його, та вони не змогли. Він же, відповідаючи йому, сказав: о роде невірний, доки буду з вами? Доки буду терпіти вас? Приведіть його до Мене. І привели його до Нього. Побачивши Його, дух стряснув його; він упав на землю і валявся, пускаючи піну. Ісус запитав батька його: скільки років, як це сталося з ним? Він сказав: з дитинства, багато разів дух кидав його і в огонь і у воду, щоб згубити його, але, якщо можеш, допоможи нам, змилосердься над нами. Ісус сказав йому: якщо хоч трохи можеш вірувати, все можливе віруючому. І тут же скрикнув батько отрока, зі сльозами говорячи: вірую, Господи! Допоможи моєму невірству. Ісус, побачивши, що збігається народ, заборонив духові нечистому, сказавши йому: душе німий і глухий! Я тобі повеліваю, вийди з нього і більше не входь у нього. І, закричавши та сильно напружившись, вийшов, і він став наче мертвий, так що багато хто говорив, що він помер, але Ісус, взявши його за руку, підняв його і той устав. Коли Ісус увійшов у дім, учні спитали Його на самоті: чому ми не змогли вигнати його? І сказав їм: цей рід не може вийти інакше, як від молитви і посту.
Вийшовши звідти, проходили через Галілею, і Він не хотів, щоб хто довідався, бо навчав учнів Своїх і говорив їм, що Сина Людського видано буде до рук людських, і вб’ють Його, і Він на третій день воскресне.
Деякий час назад ми розбирали паралельний уривок із Євангелія від Матвія, тож повертатись до детального розбору цього тексту ми не будемо, а ми зараз звернемо увагу ось на що. Живучи у 21 столітті християнської історії, ми вже можемо спостерігати, як за віки відбулися певні трансформації у християнській свідомості, у різних поколіннях одні й ті ж самі рядки Біблії отримували, наприклад, різні тлумачення. Тлумачення Біблії залежало від того, як змінився духовний, культурний, інтелектуальний рівень суспільства загалом і конкретного читача Біблії, зокрема, наприклад – віра у реальність фізичних страждань грішників після смерті, у пекельні казани, сковорідки, зараз виглядає як невдалий жарт, а ще певний час назад значна кількість християн вірила в буквальність описаного. Теперішні віруючі намагаються вічні біблійні сенси, які виражені архаїчною мовою, одягнути у сучасні, зрозумілі, словесні образи і форми, але коли робиш важливу справу, ти не застрахований від помилок і одну з таких помилок сучасного, навіть ліберального богослов’я, я завжди намагаюся уникати. Однією з помилок, як мені здається, сучасного такого богослов’я, є зверхнє ставлення до біблійних історій про лукавих духів – безплотних істот, котрі обрали шлях життя без Бога, вони ж і є однією із дійових осіб сьогоднішнього євангельського читання.
Наші сучасники, побачивши наскільки минулі покоління перебільшували значення падших духів, шукаючи їх провину і їх присутність у всьому, вирішили виправити цю ситуацію і почали стверджувати, що падші духи – це лишень проекція міфічної свідомості стародавніх людей, яка була неспроможна пояснити всілякі труднощі побутового життя, психоемоційного стану людини, її здоров’я, навіть несприятливі погодні явища, тому розуміла все це, як наслідок, начебто, диявольської підступності. З цього випливає, що начебто люди минулих поколінь ніяк по-іншому і пояснити це не могли – тобто, у намаганнях позбавити біблійний текст від міфічних перенасичень, деякі наші сучасники, як мені здається, дещо перестарались. Такий підхід спричинив небезпечну ситуацію, при якій з хрещальною водою можуть виплеснути і немовля, як кажуть в народі. Звичайно, ті люди, які дещо зверхньо дивляться на ці всі біблійні історії, щодо реальності лукавих духів, звичайно, не заперечують існування зла, але цілком зневажливо питають: «ви що, ви справді вірите в бісів», «ну хто зараз може вірити у цих волохатих свиноподібних істот», «це ж пережиток минулих темних поколінь», а «те, що є злі люди, так вони просто негуманні, неосвічені і не потрібно їх особисті недоліки перекладати на якихось міфічних бісів».
Особисто я також не вірю, що лукаві духи мають такий вигляд, який малюють на іконах і взагалі не впевнений, що вони мають хоч якийсь зовнішній вигляд, подібний нашому, але реальність зла у світі, а в першу чергу реальність зла в мені, моя схильність до гріха, а інколи і безсилля перед спокусами, перед тими спокусами, яких я зовсім не бажаю – це все дає мені свідчення того, що є явна сила, яка мене до цього підштовхує і спокушає. Про це прямо, каже апостол Павло: «прагнення робити добрі справи у мене є, але здійснити їх не можу, бо я не роблю те добро, яке я хочу робити, а чиню зло, якого чинити не хочу, тож коли я роблю те, що не хочу, то вже не я здійснюю це, а гріх, який живе в мені».
«Гріховний початок у моєму єстві» – це не просто, знаєте, якась невідповідність норми, яку потрібно просто підправити, і все буде добре. Знаєте, це наче щось самостійне, що живе в мені, але разом з тим воно мені не підвладне і постійно підштовхує мене до того, чого я не бажаю і мені здається, що поганим вихованням чи іншими нашими недосконалостями це не пояснюється. Гріх, до якого спокушає мене лукавий – це виключно мій вибір, я не перекладаю відповідальність за свій вибір ні на кого, але свідчення Біблії і мій особистий досвід каже про те, що є хтось чи щось, ну мабуть все-таки хтось, особистість, котра спокушає мене до небажаних мені слів, дій, рішень.
Я зараз скажу банальну річ, але постійно йде така космічна вселенська боротьба за те, чий бік вибере людина, і жодному з нас зайняти місце над цією сутичкою не вдасться. Ми, християни, ми оголосили лукавого своїм ворогом, тому що він силиться позбавити нас того, що ми самі обрали – свідомо обрали це життя з Богом. Простіше кажучи, зараз йде війна, ми боремось, – як пише апостол Павло, – не проти людей, не проти плоті і крові, а проти правителів, володарів темряви цього світу, духовних сил зла. І якщо ми все-таки на війні, на цій духовній війні, тому що та війна, в якій зараз знаходиться наша країна, ця війна колись закінчиться і скінчиться перемогою, це безумовно, а духовна війна йде завжди, постійно, і безперервно і лукавий – не шляхетний ворог, а підступний. Ми бійці, так собі, але інколи люди, ще навіть не починаючи боротьби з дияволом, вже дають йому великі шанси для перемоги, а інколи навіть перемогу вкладають в його руки. Що я маю на увазі? Я приведу принаймні два приклади, звичайно їх більше, але це характерні приклади.
Перший із них, коли люди перебільшують могутність диявола. Саме таким страждали минулі покоління, як правило, і дехто зараз, звичайно. У такому підході – всі біди від лукавого. Чому? Бо він князь світу, навіть в Євангелії є таке слово сполучення, він майже володар цього світу, у нього велика влада і сила. І хто ми такі, щоб йому протистояти? Власне, Бог у такому способі мислення потрібен лише для того, аби ним захиститись від лукавого. Знаєте, начебто диявол і Господь – це рівно великі суперники. Такий підхід – це капітуляція без бою, це капітуляція іще до битви, тому що людина злякалася лукавого ще до початку боротьби. Перша перемога лукавого, коли ми здаємося, бо злякалися ще до початку боротьби. Уявіть собі, де б ми опинились, я маю на увазі Збройні Сили України, якби на початку російсько-української війни, громадяни нашої країни, злякалися отієї «другої армії світу» ще до початку боротьби і зразу б шукали шляхи примирення, до того ж примирення на умовах ворога. Нам це здається безглуздим у теперішній війні, але у війні з лукавим така ж сама ситуація. Звичайно, ми не всесильні, але сміливість, як відомо, бере міста.
І є друга ситуація, коли люди не свідомо інколи, вкладають перемогу у руки лукавого, коли применшують його значення. Це власне те, з чого я і розпочав цю тему. Відомо, що найкращий стан для ворога, це коли ніхто не знає, що він знаходиться вже на території свого супротивника, для ворога найкраще, коли ти його не помічаєш на своїй території, або навіть приймаєш за свого. Оце диявол навіть любить ще більше, не дарма ж він лукавий. Одурити, ввести в оману, це його улюблений прийом і той, хто повірив, що диявол його не спокушає, зовсім не спокушає або вже не спокушає, бо ця людина віруюча, цілком і виключно належить Богу – там буває друга перемога лукавого. Тому, друзі, духовна безпека, обачність, пильність – це важливі складові здорової духовності.
В підсумку цього скажу одне. Нам, як і раніше, потрібна розважливість, вдумлива віра, яка коріниться у біблійній традиції і здоровому глузді. Це нам допоможе триматися необхідної нам золотої середини.
І Христос, який прийшов, щоб зруйнувати справи диявола, нехай і надалі береже нас від спокуси і визволяє нас від лукавого. На сам кінець звертаюся до вас словами апостола Павла, який закликав християн ділитися з іншими тим, чим володієш сам. Ось ми з вами поділилися тим, що змогли зробити.
А наразі, друзі, прощаюся з вами. До наступної неділі, до нових зустрічей. І дякую вам з Богом.