Про духовну сліпоту
Єпископ Гавриїл Кризина
Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Ми, люди, створені нашим Богом-Творцем із двох частин – тіла і душі, тож відповідно маємо й подвійне бачення – матеріальне і духовне. Тілесне бачення у нас загальне із тваринами, духовне ж бачення у нас загальне із ангелами Божими. Об’єктом наших тілесних очей є матеріальний світ, який нас оточує, а об’єктом духовних очей є духовний світ, в якому ми також перебуваємо.
Позбутись тілесних очей для людини означає – не бачити чудового сонця, небесних зірок та загалом земної матеріальної краси, не бачити своїх рідних та близьких, а також – не бачити самого себе. Але незрівнянно більшим нещастям для людини є позбутись духовних очей, які даруються нам Господом-Саваофом для того, щоб споглядати Його (Бог за Своєю суттю – дух) і таємниці духовного світу.
Виникає питання: що ж засліплює наші духовні очі? Згідно морального богослов’я Православної Церкви, перш за все їх засліплює гординя: яскравим прикладом цього є історія одного із ангелів Божих Люцифера, котрий займав високу ієрархічну посаду (на рівні з архангелами Михаїлом і Гавриїлом) та захотів стати рівним Богові, за що і був виключений з ангельського сонму, його ще називають дияволом і сатаною.
Також засліплює наші духовні очі заздрість, прикладом цього є біблійна історія Каїна, котрий власне через заздрість убив свого брата Авеля; заздрість також засліпила і братів біблійного Йосифа, які продали його у рабство до Єгипту.
Засліплюють наші духовні очі й лінощі, які відвертають нас від читання Святого Письма, від молитовного спілкування з Господом та відвідування храму Божого. Також засліплюють наші духовні очі переїдання і п’янство та низка інших поганих пристрастей.
Любі у Христі! Кожна людина у певній мірі має духовну сліпоту та має потребу в духовному лікуванні через святі таїнства Церкви.
У нинішньому читанні з недільного Євангелія ми з вами почули про сліпця (згідно Священного Передання його ім’я Вартимей), котрий, будучи тілесно сліпим, мав прекрасне духовне бачення – він духовними очами побачив в Ісусі власне Сина Божого, свого Спасителя, Котрий прямував до міста Єрихона. Подібно до Вартимея ми повинні мати його кріпку віру у Месію, до Котрого з повноти свого палаючого серця він «закричав: Ісусе, Сину Давидів, помилуй мене!» (Лк. 18:38).
Власне, ми повинні подібно Вартимею духовно зв’язуватися з Ісусом Христом через кликання Його святого імені (якщо вдома чи в храмі – вголос, якщо ж у громадських місцях серед людей – у тишині серця).
У духовній практиці Православної Церкви стала загальноприйнятою для кликання Спасителя наступна молитва: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного». Ця молитва має гарну назву – Ісусова молитва, яку практикують щоденно монахи, а також по можливості священнослужителі та миряни; через цю сердечно-розумову молитву людина духовно перебуває у Богові, а Бог перебуває у людині.
Дорогі брати і сестри! Окрім Ісусової молитви, ранішніх та вечірніх молитов, ми повинні обов’язково у недільні та святкові дні прямувати у храм Божий до святих таїнств Церкви, зокрема Сповіді і Причастя, бо тільки так ми зможемо отримати від Бога тілесне й духовне здоров’я та спасіння наших безсмертних душ. Амінь.