Що мені зробити, щоб успадкувати життя вічне?
Священник Юрій Щурко, УКУ
В книзі Буття 12:1–3 розповідається про покликання Авраама, якому Бог дає чотири великі обітниці: «І сказав Господь Авраму: піди з землі твоєї, від роду твого і з дому батька твого і йди у землю, яку Я покажу тобі; і Я спороджу від тебе великий народ, і благословлю тебе, і звеличу ім’я твоє, і будеш ти благословенням; Я благословлю тих, що благословляють тебе, і тих, що лихословлять тебе, прокляну; і благословляться у тобі всі племена земні». В наступних розділах ці обітниці землі, народу та благословення, яке пошириться на всі народи, ще раз потверджуються та уточнюються:
- Обіцянка великої землі: «Від ріки Єгипетської до великої ріки, ріки Євфрату» (15:18);
- Обіцянка великого народу: «Зроблю нащадків твоїх, як пісок земний; якщо хто може порахувати пісок земний, то і нащадки твої полічені будуть» (13:16);
- Обіцянка великого благословення: «Благословлю тебе, і звеличу ім’я твоє, і будеш ти благословенням» (12:2);
- Благословення пошириться на всі народи: «Благословляться у тобі всі племена земні» (Бут. 12:3).
Всі ці чотири великі обітниці Бог поступово сповнює в історії нащадків Авраама – народу Ізраїлю та Церкви. Книга Второзаконня каже, що Ізраїль став народом (пор. Втор 27:9) перед тим, як через Ісуса Навина Господь подарував йому землю (пор. ІН 11:23). Апостол Павло в Посланні до Галатів пояснює значення третьої обітниці: «Але Авраамові було дано обітниці і сімені його. Не казано “і нащадкам”, ніби про багатьох, а як про одного: і нащадкові твоєму, Який є Христос» (3:16).
Від покликання Авраама і до сьогодні Бог засвідчує нам Свою вірність та виявляє Свою незбагненну милість і благодать. Тільки Його благодаттю ми можемо досягти якихось успіхів, а тим більше тільки завдяки Його милості отримати у спадкоємство життя вічне – життя іншої якості, яке є життям самого Бога. Питання знатного чоловіка до Ісуса: «Учителю благий, що мені зробити, щоб успадкувати життя вічне?», – репрезентує типово юдейський спосіб мислення, – вічне життя (євреї також називали його життям майбутнього віку) можна осягнути виконуючи заповіді, – тобто певні вимоги чи правила. Проблема полягає в тому, що всіх правил ніхто не може виконати і це важливо визнати. Апостол Павло говорить про це дуже чітко: «Бо ми знаємо, що закон духовний, а я плотський, проданий гріху. Бо не розумію, що роблю: тому що не те роблю, що хочу, а що ненавиджу, те роблю. Коли ж роблю те, чого не хочу, то згоджуюсь із законом, що він добрий, а тому не я вже роблю те, а той гріх, що живе в мені. Бо знаю, що не живе в мені, тобто в моєму тілі, добре; бо бажання добра є в мені, але щоб зробити таке, того не знаходжу. Добра, якого хочу, не роблю, а зло, якого не хочу, роблю» (Рим. 7:14-19). «Бо благодаттю ви спасені через віру, і це не від вас, це – Божий дар» (Еф. 2:8).
Що ж можемо тоді робити? Насамперед усвідомити власну слабкість та неміч, а потім, – після покаяння та навернення, – прийняти з вдячністю благодать нового Життя, яке дарує нам Христос. Це також означає відповісти нашим довір’ям (таке є біблійне значення нашого слова «віра») на Божу вірність та нашою слабкою любов’ю на Його Любов, яку Біблія окреслює терміном «агапе», і яку Павло характеризує аж шістнадцятьма дієсловами (пор. 1Кор. 13). Це означає почати жити серцем, а не холодним розрахунком; дозволити собі на спонтанність та людські почуття, вийшовши за межі “установок і програм”. Означає відважитися жити Євангелієм, – взяти свій хрест та піти слідами Христа і з любов’ю дати себе навіть «розп’ясти», – полишивши людські уявлення про успіх та теорії про вдалий менеджмент життя. Означає поставити Бога на перше місце, і тоді все інше стане на свої місця. Врешті це означає бути просто собою, вільною людиною, в якій Бог бачить Свій образ, і яка дякуючи за кожен прожитий день, – як мала дитина, – вміє святкувати життя. «Бог же має силу збагатити вас усякою благодаттю, щоб ви, завжди і в усьому маючи всякий достаток, були багаті на всяке добре діло» (2Кор. 9:8). Амінь.
***
Ісус і знатний чоловік
В цьому уривку Євангелія йдеться про відносини, які прийнятні для Бога. Успадкувати, тобто отримати життя вічне – це те ж саме, що увійти в Царство Боже (в. 24), або ж спастися (в. 26).
Ісус запитує чоловіка, котрий назвав Його благим, чи той знає, що насправді означає це слово. Не заперечуючи Своєї благості, Ісус нагадує йому традиційний погляд юдаїзму на милість Бога (ніхто, крім Бога, не може бути благим). Тобто, Ісус зовсім не заперечує, що Сам є Сином Божим, хоча це було не цілком очевидно для цього чоловіка, однак Він намагається уникнути проявів порожніх лестощів.
На запитання знатного чоловіка Ісус відповідає у традиційному для юдеїв стилі, вказуючи на необхідність виконування заповідей, виділивши ті з другої половини Декалогу, виконання яких можна перевірити спостерігаючи за зовнішньою поведінкою людини. Заповіді наведені в незвичайному порядку, який також можна знайти в грецькому перекладі Старого Завіту. Заповідь про жадібність опущена або через те, що цей гріх проявляється не так очевидно, як інші, або тому, що ця заповідь фактично виявилася єдиною, про яку молодий чоловік не міг сказати, що він її виконує.
Після заяви знатного чоловіка, що він дотримується усіх заповідей, Ісус випробовує його на більш глибокому рівні: хай він оберне все своє майно в готівку, гроші роздасть бідним і стане Його учнем. Відмова вчинити саме таким чином свідчила про те, що насправді цей чоловік не любив свого ближнього як самого себе та що більшу прихильність він переживав не у відношенні до Бога, а до себе самого та до свого багатства. Хоча зовні він і дотримувався закону, його серце не було повністю з Богом. Тут міститься наочний доказ того, як надзвичайно складно увійти в Царство Боже людям, чиї серця прив’язані до багатства. Фактично, це можна порівняти з верблюдом, котрий би спробував пройти крізь вушко голки!
Тут Ісус використовує єврейський образний вираз, що означає нездійсненність (велика тварина, що проходить через вушко голки). Це гіпербола, і в ній дослівно йдеться про «вушко голки» (а не про ворота з такою назвою в Єрусалимі, як іноді неправильно дехто вважає). Насправді, для людей неможливо спастися без Божої благодатної допомоги: люди не здатні пересилити свою гріховну натуру самостійно, однак Бог може втрутитися і врятувати тих, хто відповів на Його заклик.
Тоді Петро каже, що Дванадцять відповіли на покликання Господа і відмовилися від усього на світі заради Ісуса. Ісус обіцяв, що ті, хто приготувалися принести в жертву все, що повинно бути залишено учнями Христа, отримають набагато більше благословення і зараз, в братстві Божих людей, і в віці наступнім. Більшість учнів Ісуса не були бідними людьми (заможні рибалки та збирачі податків), але вони залишили свої прибуткові справи, щоб піти за Ним. Їх нагорода полягала в тому, що вони будуть спільно володіти власністю з віруючими в цьому світі (пор. Дії 2:44-45) і життям вічним у прийдешньому Царстві.
Ісус встановлює те, чого так пристрасно бажало більшість юдеїв: Боже Царство, спасенну верховну Божу владу, котра по-новому діє на благо всього світу. Це означало, що вже в цьому часі міг проявитися той «майбутній вік», про який Він говорив. У своїй повноті він настане тоді, коли всяке зло буде знищено, і всі ті, хто належить до майбутнього віку, стануть причасниками його життя. Оскільки грецьке слово «вік» часто перекладається як «вічність», майбутнє життя стали називати «вічним життям». Сьогодні цей вислів часто сприймають лише як вічно триваюче існування. В оригіналі ж йдеться про те, що в новому Божому віці все оновиться і буде визволене від зіпсуття, занепаду, зла, гіркоти, болю, страху і смерті. І це лише початок. Виникнуть нові можливості, будуть нові радості. Небо і земля з’єднаються, Бог і Його діти заживуть разом. Саме цього очікували юдеї. Це все настане тоді, коли над світом остаточно буде встановлена спасенна Божа влада. Все це Ісус здійснює вже в теперішньому світі… Звичайно, зло і смерть ще не зникнуть. Сам Ісус зіштовхнеться з силами котрі панують у нинішньому віці. Але там, де Він був присутній з людьми, котрі смиренно і покаянно вірили, що Боже Царство діє в Ньому і через Нього, можна було вже розгледіти проблиски майбутнього віку.
Багатий начальник засмутився, оскільки щоб унаслідувати вічне життя нового віку, йому довелося б відмовитися від цінностей віку старого й цілком довіритися новому, подібно до того, як пірнальникові потрібно відірватися від берега, щоб стрибнути в річку. Він не міг серйозно шукати нового віку, поки не відмовився від атрибутів віку старого. Дотримання заповідей було доброю і важливою справою; але оскільки він був прив’язаний до своїх володінь – а це, для юдеїв, яким була обіцяна земля, було важливим атрибутом самовизначення, – то він не був здатний прийняти Царство Боже як дитина, зі смиренною довірою дозволяючи Богові бути Богом. Істинне багатство лежить в небесній площині: «скарб на небесах» не просто означає якийсь скарб, яким ми заволодіємо після смерті, але той скарб, який Бог приберігає доти, поки небо і земля не будуть приведені до своєї, від самого початку задуманої єдності.
Проблема з багатим чоловіком, була також і в тому, що він сподівався справити враження на Ісуса своїм благочестям і побожністю; на відміну від «грішників», про яких розповідає Євангеліє в попередніх розділах, він досяг видимого морального рекорду в дотриманні загальновідомих заповідей…
Вже нині промені нового віку прориваються в наш похмурий і старий світ. У житті Христової родини є нові будинки, нові сім’ї, нові можливості для тих, хто залишив позаду все старе. У будь-яку епоху Церква покликана бути саме таким братством, живим втіленням майбутнього віку. Тільки в такій позбавленій егоїзму і дихаючій довірою спільнотного життя Церкві, її члени та люди, які її оточують, зможуть побачити, що таке новий Божий світ, і все більше і більше вживатися в нього.
***
Розмова Ісуса з багатим управителем
Уривок Лк. 18:18-30 складається з двох головних частин: розмови (обміну думками) Ісуса з молодим управителем (18:18-23) та коментаря до цієї розмови (18:24-30).
Ретельний аналіз уривку показує його дуже чітку контрастність. Бути учнем Ісуса, вручити своє життя Богові, – це не просто гарні слова, але щось дуже серйозне. Багатий правитель думав, що посвятив своє життя Богові та що міг заробити Божу прихильність на основі добрих учинків. Він був певен, що дотримувався Божих заповідей. Ісус пропонує йому виклик, який показує реальний стан його серця. Цей спланований виклик показує, що Бог насправді не був на першому місці у його серці – продати все, роздати виручені гроші бідним – є понад його сили. Навіть не зважаючи на обіцянку нагороди з неба, правитель воліє мати земні багатства, що й спонукає Ісуса до міркувань, які відштовхуються від вибору правителя. На думку Ісуса, багаті мають труднощі з входженням в Царство Боже, оскільки їм дуже важко полишити фальшиву безпеку, яка вибудовується в їхньому серці через володіння певним багатством.
Це зауваження Ісуса в свою чергу шокує апостолів, які вважають, що багатство є знаком Божого благословення. Таким чином виникає питання: хто ж тоді може спастися? В результаті Ісус наголошує, що людина не може спасти сама себе, але Бог має силу зробити те, що по-людськи вже не є можливе. Тоді Петро зауважує, що апостоли залишили все, щоб слідувати Його закликові, й Ісус у відповідь запевняє, що ті, які поставили Бога на перше місце, не втратять своєї нагороди. Учні зробили те, чого не зміг зробити управитель.
Урок цього євангельського читання вказує на фундаментальний принцип, який формує поведінку учня Ісуса: бути учнем – означає ставити Бога на перше місце, – саме це приносить благословення. Це включає в себе також визнання в дитячій довірі потреби покладатися на Бога. Вічне життя є результатом саме такої довіри. Ніхто не може покладатися на багатства, або свої праведні діла. Кожен радше є запрошений визнати Бога та відповісти довірою на Його заклик. Багатий правитель цього робити не буде, а учні вже зробили. Дві лінії поведінки в цьому євангельському уривку зображують два типи людей. Звідси сам уривок запрошує читача (слухача) подумати над своїм власним вибором. Чи ми в щоденному житті покладаємося на себе і своє майно (також знайомства і т. д.), чи ми довіряємо Богові?
Уривок Євангелія цієї неділі підкреслює унікальну Божу доброту до тих, які відповідають на Його запрошення. Чисто по-людськи дуже багато речей виглядає неможливими. Ісус це знає. Проте Він запевняє, що в Бога всі ці речі стають можливими.
Дехто з екзегетів називає цю євангельську розповідь «історією розпізнання» – поки багатий управитель розмовляє з Ісусом, він щось дізнається про себе. Наскільки Ти і я щодня маємо відвагу відверто говорити з Ісусом читаючи Євангеліє, ставити Йому запитання та почувши Його відповіді, відповідати на Його запрошення?