Що робити ідеальній людині?
Протоієрей Георгій Ходун
Дорогі друзі, ради усіх вас вітати. Ми з вами знаходимося на порозі нового 2023 року Божого, як кажуть християни. Сподіваюсь, що цей рік буде роком нашої перемоги, справедливого миру, повернення наших братів і сестер з-за кордону і початку налагодження і нормалізації нашого життя в наших серцях, в наших думках, в наших сім’ях, спільнотах, в наших містах, в нашій країні. Милостивий, щедрий Господь, нехай нам допоможе це все пережити, втілити в життя, щоб новий відрізок нашої історії був якісно кращим, аніж те, що ми мали до цього. Зараз, окрім того, що ми святкуємо зміну року, ми наближаємося і до свята Різдва Христового. І за богослужінням, за літургією ми будемо чути декілька євангельських читань.
Я із них вибрав одне, яке не пов’язане ні з святом, ні з підготовкою до святкування Різдва, а, власне, із черговою неділею. І читання це із Євангелія від Луки, із 18 розділу, це діалог Ісуса і багатого чоловіка.
І запитав Його один з начальників, кажучи: Учителю благий, що мені зробити, щоб успадкувати життя вічне? Ісус сказав йому: чого ти називаєш Мене благим? Ніхто не благий, тільки один Бог. Заповіді знаєш: не перелюбствуй, не вбивай, не кради, не лжесвідчи, шануй батька твого і матір твою. Він же сказав: усе це я зберіг від юности моєї. Почувши це, Ісус сказав: ще одного не вистачає тобі, все, що маєш, продай і роздай убогим, і матимеш скарб на небесах, і йди слідом за Мною. Він же, почувши це, засмутився, бо був дуже багатий. Ісус же, побачивши, що він засмутився, сказав: як важко тим, що мають багатство, увійти в Царство Боже! Бо легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти до Царства Божого. Ті, що чули, сказали: то хто ж може спастися? Він же сказав: неможливе для людей – можливе для Бога.
Перед нами ідеальна людина. Ну, можливо, я дещо перебільшую з точки зору ідеальності, але зараз я зовсім не шуткую – де ми бачили в своєму житті багату людину, яка б до того ще сумлінно виконувала Божі заповіді? Взагалі, в християнстві у нас є таке кліше, що багатство і праведність – вони несумісні в житті однієї людини, я не буду з цим сильно сперечатись, тому що я і не багатий, і не благочестивий, але якщо теоретично розмірковувати, то насправді одночасно бути і таким, і іншим – не те, що неможливо, але важко. Можливо, але дуже важко. А ось перед нами тут є живий приклад. І цю людину що хвилює? Не те, як примножити своє багатство, а те, як знайти собі місце у Царству Божому. Це перше, на що нам потрібно звернути увагу. А друге, що цей чоловік, – імені ми його не знаємо, можливо, це і не так важливо, – звертається до Христа, тому що бачив в ньому Того, хто може авторитетно відповісти на його питання.
Зробимо спочатку невеличку ретроспективу для того, щоб чітко собі уяснити, що саме мав на увазі цей чоловік, коли казав про Царство Боже. Юдеї того часу вірили у таке явище, яке вони називали новий вік чи майбутній вік. Так вони зазвичай називали те, чого очікували – тобто час, коли Бог явить себе як повноправний володар цього світу, а не лише частково, як зараз. Хтось, може, буде дивуватись, коли я кажу, що Бог зараз лише частково володіє цим світом, але згадайте, при що ми молимося, наприклад, в молитві Господній? Ми там не констатуємо факт, що Його воля на землі звершується так, як і на небі. Ми просимо, щоб це було, а значить цього іще немає. І, до речі, те єврейське слово, яке означає вік, на грецький перекладається як еон – це відоме слово і слово еон, частіше всього, в грецькій означає не якийсь відрізок часу, а власне вічність. Звідси християнська любов до цього слова: життя вічне, вічна пам’ять, на віки віків – саме звідти, від перекладу цього єврейського слова вік, тобто період часу, на грецьку мову еон, ну а з грецькою ми вже маємо переклад на наші сучасні мови, спочатку в текстах Священного Писання, а потім і богослужбових текстів, де ці всі вирази ми і знаходимо.
Зацитую слова єпископа Ніколаса Райта, якого ми згадували декілька відео назад. «В новий, Божий вік, як вірили юдеї, все оновиться і буде звільнене від пошкодження, від занепаду, зла, гіркоти, страждання, страху і смерті. І це лише початок – виникнуть нові можливості, будуть нові радощі, небо і земля з’єднаються, Бог і його діти заживуть разом. Ось такий стан речей чекав народ. Все це наступить тоді, коли над світом остаточно встановиться спасительна влада Божа». Виникає питання: а як опинитись в цьому ідеальному світі, тому що, мабуть, немає жодного з нас, хто б не хотів там знайти собі місце? І цей молодий чоловік, який свідомий того, що Бог є милосердним, але ж потрібно ще й відповідати тому, на що претендуєш – тому і запитує: «а що я мушу зробити»? І Христос, в першу чергу, апелює до наріжних заповідей Старого Завіту ще часів Мойсея: «не вбивай, не чини перелюбу, не кради» – ці заповіді зовнішні, тобто вони стосуються фактів нашого життя, і тому виконати ці заповіді людині під силу, ось цей чоловік з впевненістю відповідає, що їх вже виконав.
Потім Христос веде діалог далі, і там знову про гроші. Ми вже неодноразово казали, що самі по собі гроші – це купка різнокольорового паперу високої якості, зараз – це навіть взагалі циферки на екрані в онлайн-банку, а тоді – це жменя золотих монет. Ці слова Христа, формально про гроші, але ж по суті – про інше, бо кожен із нас хоче їсти, одягатися, жити в затишній оселі, планувати майбутнє і на це все потрібні кошти. Це нормальна частина нашого життя, але тут питання важливіше, тут питання про скарб, про той скарб, який полонить, прив’язує наше серце. Пам’ятаєте, «де буде багатство ваше, там буде і серце ваше» – ось, і для персонажу цієї євангельської історії, таким скарбом були гроші, а для когось іншого – щось інше.
Ми можемо себе уявити на місці цієї людини, тоді ж і гроші в цій історії можемо замінити на щось інше, що особисто для конкретної людини представляє найбільшу цінність. Насправді, ця людина, цей чоловік – у тяжкій ситуації, внутрішньо тяжкій, і мені його по-справжньому жаль, тому що він бажає Божого майбутнього, але водночас йому важко поступитися теперішнім людським. Вибір цієї людини не між гріхом і праведністю, він і так веде себе праведно, а між добрим і найкращим – це більш тяжкий вибір. Для людини, яка це все реально, свідомо переживає – це вкрай болючий час, тебе наче розривають навпіл, бо ти бажаєш одного і боїшся втратити інше, ти знаходишся на роздоріжжі, ти не знаєш, яке прийняти рішення, який зробити вибір, що обрати, ти знаходишся в постійній розгубленості, ти знаєш, що тобі потрібно зробити цей вибір і ти на це не готовий, постійно знаходячись в невирішеній ситуації. Внутрішньо, морально, емоційно – це нестерпно болісно.
Знаєте, колись Льюіс писав: «Яйцю, ймовірно, важко перетворитися на птаха, проте йому незрівнянно важче навчитися літати, залишаючись яйцем. Ми з вами подібні до яйця, але ми не можемо нескінченно залишатися звичайним, порядним яйцем – ми або вилупимося з нього, або воно зіпсується”. Ось так і людина, яка дозріває до нового етапу духовного життя, нового етапу релігійної свідомості – їй потрібно наче знову народитися, але ж для того, щоб народитися знову, їй потрібно померти для цього минулого відрізку її життя. Цей чоловік із Євангелія – саме в такому періоді, він ще не помер для минулого, тому не може народитися для майбутнього, він напередодні цієї християнської метаної, зміни способу мислення, але на момент бесіди із Христом він поки ще не був цілком готовий для цього. Я впевнений, що у нього все станеться добре, тому що він чесна, мужня людина, йому лише потрібний час, як і для будь-якого важливого процесу.
Важливо відзначити, що таке подібне вмирання для минулого і народження для майбутнього – це норма у житті християнина. Розпочинається це таїнство багаторазового вмирання і народження – з хрещення. Пам’ятаєте, апостол Павло хрещення вважає тотожним смерті і новому народженню, він про це пише в Посланні до Римлян. І такий процес – є внутрішнім, це не фізичне народження чи смерть, він повторюється неодноразово відповідно до того, як ми за життя поглиблюємо свою віру, свої відносини з Богом. Внутрішній дискомфорт, який ми відчуваємо, коли бачимо, що звичайні зовнішні форми віри не влаштовують наші духовні потреби – це не хвороба, яку потрібно маскувати чи стидатися, це свідчення духовного росту людини. Це як одяг дитини, яка виростає. Ніхто не стидається того, що ми колись носили одяг 32-го розміру і коли він уже нам тисне, то ми купуємо одяг більшого розміру, бо розуміємо, що виростати це нормально. Більше того, біда – коли цього не стається в нашому житті, коли людина все своє свідоме християнське життя, яке може налічувати десятиліття, знаходиться на одному рівні розуміння, її задовольняє все життя читання одних і тих самих молитов із молитвослову, і нічого іншого їй не потрібно. Така людина нічим іншим не цікавиться, слухає все життя проповіді одного священика – саме тут є за що хвилюватись, а той, хто рухається вперед, – а це завжди дискомфорт, – за таку людину потрібно радіти. Єдине, без чого такий рух неможливий – це без цього внутрішнього напруження, певної міри, навіть страждання, бо це болісний вибір, це видавлювання з себе по краплі цієї старої людини, або те, що називав апостол Павло «вмиранням старої людини».
Отож, коли ми відчуваємо, що те, до чого ми звикли та з нього виросли, цього не потрібно боятись. Нам потрібно шукати нові, більш досконалі форми вираження нашої віри, більш глибокі відповіді на ті питання, які нас хвилюють, тому що процес росту свідчить про те, що ми стаємо все більш зрілими, досконалими, свідомими. Це добрий знак нашої віри. І нехай попри всі труднощі на шляху нашого духовного зростання, наш поступ нехай буде впевнений, тому що результат того вартує.
Дякую всім вам. Мир і милість Господня нехай буде з усіма нами.