Зцілення 10-х прокажених
Протоієрей Георгій Ходун
Шановні друзі, вітаю вас. В першу чергу хотів би подякувати усім, з ким ми разом чи через створення, чи через перегляд, чи через матеріальну допомогу долучаємося до формування християнського україномовного контенту. Так чи інакше, ми всі в цьому процесі є працівниками на Божій ниві, тож кожного з вас прошу не залишати частину своєї праці. Ми продовжуємо створювати нові відео, ви допомагаєте нам у їх розповсюдженні і підтримуєте цей проект своїми. Сьогодні ми читаємо уривок з 17 розділу Євангелія від Луки і це історія про очищення десяти прокажених.
По дорозі до Єрусалиму Ісус мандрував уздовж кордону між Самарією та Галілеєю. І коли входив Він в одне село, зустріли Його десять чоловік прокажених, які зупинилися віддалік. І вони гучним голосом говорили: Ісусе, Наставнику, помилуй нас. Побачивши їх, Він сказав їм: підіть покажіться священикам. І коли вони йшли, очистилися. Один же з них, побачивши, що зцілився, повернувся, гучним голосом прославляючи Бога, і припав лицем до ніг Його, віддаючи Йому хвалу; і це був самарянин. Тоді Ісус сказав: чи не десять очистилися? Де ж дев’ять? Чому вони не повернулися віддати славу Богові, тільки іноплемінник цей? І сказав йому: встань, іди; віра твоя спасла тебе.
За недільними богослужіннями оцей уривок ми читаємо всього один раз на рік. Але є ще одне богослужіння, в котрому про цю подію читається кожного разу. Мова йде про подячний молебень. Це таке нетривале богослужіння, яке звершується за проханням конкретної людини, тобто християнин звертається до свого парафіяльного душпастиря і вони разом підносять подячну молитву, звершуючи ось такий молебень, його доцільно служити після важливих подій в нашому житті, коли ми бажаємо особливим чином піднести подяку Богу. Звичайно, таке богослужіння не єдиний спосіб нашої подяки, але, скажу за себе, священику завжди приємно звершувати за проханням парафіян саме такий молебень, тому що вдячність — одна із найкращих рис християнина.
Прохати чогось у Бога вміють всі, інколи навіть не віруючи, чогось просять у Бога, в якого не вірять, сподіваючись, що «а раптом це спрацює», а ось із вдячністю – тут складніше, але саме про неї сьогоднішнє читання.
Вдячність людині, яка тобі допомогла – це лишень вихованість. Цьому потрібно батькам навчати своїх дітей. Є така популярна історія про родину, де більш важливим для дітей вважалось сказати «дякую» після їжі, аніж автоматично проговорити слова молитви, які вони чули від батьків. Ну, звичайно, між молитвою і вдячністю краще не вибирати, а їх об’єднувати, але це і приклад, що банальна вдячність може вартувати значно більше, ніж формальна релігійність. Втім, більшість з нас вже виросли з того віку, коли нам потрібно розповідати якісь очевидні речі, тому будемо звертати увагу на речі неочевидні.
Особисто мені здається, що людина створена як істота, котра сприймає світ через вдячність. Весь навколишній світ, як і наше власне існування – це виключно дарунок, тому вдячність для християнина – це не лише риса його вихованості, а це й спосіб світосприйняття, оскільки все, що ми маємо і що нас оточує – це дарунок від Бога, то насправді вдячність – це не більше, аніж справедливість, тобто справедливе ставлення до оточуючої дійсності. І, в кінці-кінців, вдячність – це ж єдине, що ми здатні принести Богові. В якомусь сенсі кожен із нас задумався не лише як людина розумна, але як і людина вдячна. Виходячи з цього, можна сказати, що і гріх виникає, як людина перестає бути вдячною. Власне, і перший гріх, який описаний в книзі «Буття» на самому початку, і всі подальші наші гріхи, в тому числі і наші особисті – це не стільки порушення закону, хоча теоретично можна й пояснювати і так, що гріх – це є порушення закону, але особисто мені здається, що, в першу чергу, гріх – це відсутність вдячності. І навпаки, вдячність – це те, що Богу дозволяє діяти у нашому житті, вдячність – це те, що повертає цей світ у власність Бога.
Саме тому фундаментальним богослужінням церкви є Літургія, яка мала більш давню назву – Євхаристія, тобто з грецької це, власне, подяка. Окрім того, що виключно Літургія робить нас церквою, Літургія, і свідчить про те, що саме вдячність дозволяє Царству Божому хоча б частково вміщуватись в реаліях цього світу.
«Подяку складаємо Господу Богу нашому» – саме такий заклик виголошує предстоятель, коли починається головна частина літургії. «Достойно це і праведно» – відповідаємо ми. А священик продовжує: «Достойно і праведно тебе славити, тебе хвалити, тобі дякувати, тобі вклонятися на всякому місці твого володіння. За все дякуємо тобі за всі твої благодійства для нас, які ми знаємо, яких ми не знаємо, явні і неявні». Це все цитати із «молитви священика за літургію». Всю її зараз немає потреби читати, але крім цих слів літургійної молитви, яким сотні років, вони і зараз не втрачають актуальності, тому що людина вдячна – це одвічний задум Бога про нас. Але ж і зараз людська вдячність знаходить собі не менш яскраві способи словесного втілення, тому хотілося би зацитувати слова одного з найвидатніших богословів і пастирів ХХ століття – прот. Олександра Шмемана. Власне, це про його останню проповідь – це досить відомі слова, але мені здається, що зараз вони актуальні, як ніколи. Останню свою проповідь він виголосив приблизно у таку ж саму пору року, але в далекому вже 1983 році, до речі, за декілька днів до своєї смерті. Ці слова він сказав у контексті Дня подяки – чудового і такого виключно християнського свята, який визначається в Сполучених Штатах Америки, де отець Олександр і ніс своє служіння більшу частину свого життя. В деякому сенсі ці слова стали його життєвим підсумком, а для нас ці слова – приклад і натхнення.
Ось ці слова. «Дякуємо тобі, Господи! Кожний, хто здатний дякувати – гідний спасіння і вічної радості. Дякуємо тобі, Господи, що зволив прийняти цю службу Євхаристію, яку ми приносимо святій Трійці, Отцю і Сину і Святому Духові, що наповнює наші серця радістю і миром, і праведністю. Дякуємо тобі, Господи, що ти відкрив нам себе і дав нам передчуття твого царства. Дякуємо тобі, Господи, що ти об’єднав нас один до одного у службі Тобі та твоїй святій церкві. Дякуємо тобі, Господи, що ти допоміг нам подолати всі трудності, напруження, пристрасті і спокуси, відновлюючи серед нас мир, взаємну любов і радість у спілкуванні Святого Духа. Дякуємо тобі, Господи, за послані нам страждання, бо вони очищають нас від самості і нагадують нам про єдину на потребу, про твоє вічне царство. Дякуємо тобі, Господи, що ти дав нам цю країну, де ми можемо вільно служити тобі. Дякуємо тобі, Господи, за наші сім’ї, за чоловіків, жінок, особливо за дітей, які вчать нас, як славити твоє ім’я у радості, в русі і у святій метушні. Дякуємо тобі, Господи, за всіх та за все. Великий ти, Господи, і дивні діла твої і немає слова гідного оспівувати твої чудеса».
Мир і милість Господня, нехай буде за всіма нами.