Притча про безумного багача
Священник Юрій Щурко, УКУ
Межі читання Євангелія цієї неділі подані як Лк. 12:16-21. Проте, для того щоб краще зрозуміти цю притчу її слід читати у контексті Лк. 12:13-21, – оскільки вірші 13-15 вказують на причину через яку Ісус виголосив цю притчу, а також визначають її головну тему.
У віршах Лк. 12:1-12 Ісус закликає уникати лицемірства (12:1), – оскільки все колись стане явним (12:2,3), боятися тільки Бога, а не людей (12:4–7) та сміливо визнавати віру в Ісуса й уникати гріхів проти Св. Духа, – тобто заперечувати та не визнавати очевидне свідчення Св. Духа про Божого Сина (12:8-12). Цих 12-ть перших віршів у Лк. 12 є закликом до учнів поза всяку ціну (навіть серед переслідувань) довіряти Богові. Від заклику до довіри Ісус переходить до ствердження, що гроші можуть бути непоборною перешкодою для служіння Богові. Важко бути певним чому ця тема з’являється саме тут, але можливо тому, що переслідування інколи включають соціальний остракізм чи втрату засобів існування, і тоді матеріальна безпека є привабливою альтернативою для відкинення. Звертання до Ісуса вказує, що ці люди бачили в Ньому авторитетного та справедливого суддю, – з такими проханнями часто зверталися до відомих равінів. Ісуса просять розв’язати родинний конфлікт відносно спадщини, але Він відмовляється бути учасником суперечки. Проте це прохання спонукає Його сказати кілька слів про небезпеку зосередження на майні та вказати на проблеми, які може спричинити жадібність. Ісус розповідає притчу, яка вказує на які небезпеки наражається той, хто покладає свою надію на багатство. Сила притчі в природному й зрозумілому зображенні події. Застереження, які Ісус висловлює в Лк. 12 є паралельними до застережень вже висловлених в притчі про Сіяча, – в якій як перешкоди прийняття Божого слова згадуються випробування та багатства (Лк. 8:4–15). Притча про Багача та Лазаря (16:19–31), як і розповідь про Заможного юнака (Лк. 18:18–30) – доповнюють ці застереження, а слова з Нагірної проповіді не залишають тодішнім та сучасним мудрагелям місця для подальших лицемірних оправдань та пояснень: «Але горе вам, багаті, бо ви вже одержали свою втіху. Горе вам, ситі нині, бо будете голодувати. Горе вам, що смієтесь тепер, бо будете плакати і ридати!» (Лк. 6:24–25). Розповівши притчу, Ісус ще раз виразно наголошує на тому, що учнями Ісуса є тільки ті, хто цілковито довіряють Богові (Лк. 12:22–34).
Надмірне бажання володіння майном, бажання безпеки та відчуття самодостатності, охоплення жадобою, мертва порожнеча гедонізму та практичний атеїзм – ці характеристики окреслюють не тільки жадібного євангельського багача. На жаль сьогодні це є характеристиками багатьох учнів Христа в XXI столітті. Проте вони настільки засліплені й лицемірні, що навіть не бачать у цьому трагедії…
Повчання, які містяться в Лк. 12 звернені насамперед до учнів. Якщо учні не почують і не почнуть ними жити, світ ніколи не повірить у силу Слова, яке повертає мертвих до життя…
***
Цінувати дар життя
В Старому Завіті містяться закони про спадщину (Числа 27: 1-11; 36: 1-12; Втор 21: 15-17) й відтак передбачалося, що учителі Закону мали б їх знати. З огляду на це, якийсь чоловік попросив Ісуса, щоб той знаючи Писання/Закон, переконав його брата, поділитися з ним частиною майна. Оскільки Ісус прийшов щоб навчати, а не судити чи ділити майно, то Він відмовився це зробити, але натомість звернувся до присутніх з притчею-повчанням.
Повчання притчі зосереджене на темі зажерливості чи жадоби: грецьке слово «πλεονεξία» буквально означає «бажання мати більше; мотивуюча сила одержання чогось поза прийнятними стандартами; ненаситність; зажерливість» (пор. Mк. 7:22; Лк. 12:15; Рим. 1:29; 2Кор. 9:5; Eф. 4:19; 5:3; Кол. 3:5; 1Сол. 2:5; 2Пет. 2:3,14). Оце бажання «мати більше» означає «більше ніж потрібно для основних потреб».
Подвійна пересторога Ісуса словами «Глядіть, остерігайтеся» підкреслює небезпеку піддатися пожадливості – в Євангелії від Луки є й інші приклади, які промовисто ілюструють цей ризик (8:14 – А те, що впало поміж терня (зерно/ Боже слово), це ті, що слухають слово, але відходять і, заглушені турботами, багатством та життєвими насолодами, не дають плоду; 16:19–31 – притча про багача і Лазаря; 18:18–30 – історія про багатого вельможу).
Чому така постава життя є небезпечною? Ісус відповідає просто і зрозуміло: «Бо життя людини не залежить від багатства її маєтку». Слово, яке вживає Ісус на означення життя – «ζωή» в Новому Завіті окрім фізичного життя, означає також «надприродне/вічне життя», «життя у приналежності до Бога та Христа». Для Ісуса життя полягає в слуханні та виконуванні Божого Слова («Мати Моя і брати Мої – це ті, що слухають слово Боже і виконують його» – Лк. 8:21; пор. також Лк. 10:38–42 та Лк. 11:28).
Причта розповідає, що урожай був такий великий, що аж комори для зберігання виявилися замалими, щоб його вмістити. Таким чином постала потреба в нових коморах – все це мало б забезпечити в майбутньому не просто безбідне існування, але довготривале (багато років!) життя в радості та веселощах. Проблема однак полягає в тому, що чоловік мав фальшиве відчуття безпеки основане на власному, короткозорому та егоїстичному світогляді – Бог окреслює його словом «Нерозумний»: вжите тут грецьке слово «ἄφρων» має широкий ряд негативних значень – «дурний, безрозсудний, навіжений, непритомний, байдужий, жорстокий». Протилежним до цього слова, але дуже подібним за звучанням є слово «φρόνιμος», котре можна перекласти як «мудрий, розумний, розсудливий».
Таким чином, Ісус через цю коротеньку притчу, закликає до розсудливості та мудрого і притомного підходу до великого дару життя. Особиста «економіка» нашого життя повинна бути більш далекоглядна та завжди мати на увазі, що життя це дар люблячого Бога, Який сподівається, що ми житимемо так, що воно матиме вічний вимір, тобто буде гідне того, хто є образом і подобою Бога. В грецькій мові вислів «багатіти в Бога» (εἰς θεὸν πλουτῶν) може означати і як «багатіти з Богом» – а, якщо ми робимо щось так, як робить Бог, воно завжди має вічне значення.
***
Небезпека багатства
Уривок, який нас цікавить, є частиною довших повчань Ісуса представлених в Лк. 12:1–13:9, – об’єднуючим мотивом для яких є тема пильності. Учень Ісуса повинен бути пильним у багатьох відношеннях та життєвих ситуаціях. В Луки 12:13–21, Ісус використовує суперечку стосовно спадщини, для того, щоб повчити учнів про небезпеку прив’язання (тяжіння) до майна та володіння. З прохання до Ісуса в Лк. 12:13 («Скажи братові моєму, щоб він розділив спадщину зі мною!»), виглядає, що старший брат відмовився дати молодшому те, що належало йому за законом. Відповідно до Втор. 21:17 старший брат завжди унаслідував подвійну порцію майна після смерті батька. Очевидно в часі поділу цього майна сталася типова «родинна» суперечка, що кому належить. Ісус відмовляється бути суддею чи особою, яка ділитиме майно. Він не прийшов запропонувати швидких та короткотривалих розв’язок, які не розв’язують суті проблем. Натомість Він пропонує поглянути на глибші причини та корінь проблеми, й пропонує універсальну пораду, яка водночас стає розв’язкою проблеми.
На думку Ісуса, багатство, яке накопичене тільки для себе – триває коротко. Для вступу до неба ніхто не може представити валізу повну скарбів. Бог бажає інших пріоритетів, й тому Ісус заохочує всіх багатіти у Бога.
Він хоче, щоб всі Його слухачі та апостоли зрозуміли, що гонитва за багатством є небезпечним божевіллям та формою пожадливості завжди, якщо воно спрямоване на самого себе. Багатство спрямоване тільки на себе – є зубожінням перед Богом. Комфорт, який походить з матеріального багатства та сили – дає тільки коротку та фальшиву безпеку, та виявляється марнотою в найважливіші моменти життя.
Для підсумку можна подати кілька наступних характеристик, які з багатого чоловіка, за словами Ісуса, зробили «безумного»:
- надмірна заклопотаність речами (володінням): поки голос з неба не перериває мрії безумного, в притчі не видно нікого крім чоловіка та його майна; крам та процвітання стали єдиним прагненням його життя, аж доки вкінці не виявилася їх убогість; таким чином притча спонукає слухача до рефлексій над пошуком сенсу життя;
- безпечність у самодостатності / самовпевненості: притча змальовує людину, яка нікого не потребує в житті – він сам може себе забезпечити на багато років, й не потребує ні підтримки спільноти, ні любові родини чи друзів, ні навіть впевненості в Божій любові; отож є екстремальне представлення гордої схильності до способу думання, що ми все можемо самі й нікого іншого не потребуємо;
- опанування жадібністю: жадібність є моральною антитезою до щедрості, великодушності та шляхетності; думка, що він може щось зробити для інших, – потребуючих людей, – ніколи не приходила багачеві до голови; він ніколи не мав відчуття відповідальності вжити свої достатки для людей менш щасливих, ніж він; жадібність з’їла в ньому будь-яке співчуття, яке він коли не будь мав;
- фальшивість / марнота гедонізму: багач веселився та гуляв у своєму багатстві, а також уявляв, що все його майбутнє буде тільки подальшою реалізацією його примх та бажань; дозвілля, відпочинок, свобода від вимог праці – плани багача нагадують плани багатьох нормальних людей, наприклад, на пенсії; проте важливим залишається запитання: «Чи ми плануємо розсудливо та розважно? Що надає сенс нашому життю сьогодні, й що надаватиме йому сенсу потім?»;
- практичний атеїзм: цим провокативним терміном один екзегет окреслив підхід безумного багача до життя; багач може протестувати, що ціле життя вірив у Бога, проте менеджмент його власного життя, розподіл благ та плани на майбутнє показують, що він жив так ніби Бога не існує; притча ставить перед нами питання про наші християнські зобов’язання: «Як наша віра в Бога робить вплив на конкретні справи нашого життя?».