Зцілення біснуватого юнака
Священник Юрій Щурко, УКУ
Євангеліє сьогоднішньої неділі розповідає про Божу зцілюючу благодать, неміч біснуватого хлопця, слабкість віри апостолів та ревність молитви люблячого батька. Подія відбувається відразу після того, як учні з Ісусом сходять з гори, на якій Ісус переобразився перед ними. Подібно, як свого часу Мойсей після сходження з Синаю побачив слабкість віри тих, кому він доручив служіння (пор. Вих. 24:14; 32:1-8,21-25,35), так само й Ісус зіштовхується з слабкістю віри Своїх учнів, які не можуть на прохання батька зцілити його біснуватого сина (Мф. 17:16). Коли Ісус тільки починав проповідувати в Галилеї, Він послав Своїх учнів з особливою місією: «Ходячи ж, проповідуйте, кажучи, що наблизилося Царство Небесне; хворих зціляйте, прокажених очищайте, мертвих воскрешайте, бісів виганяйте: задарма одержали, задарма давайте» (Мф. 10:7-8). Якщо на початку їхнє служіння було успішне, то тепер вони стояли безсилі та розгублені перед Господом. Замість зрости у вірі, вони – виглядає, – у своєму зарозумінні та людських сподіваннях (противних природі Божого Царства) не розвинули те, що прийняли, як дорогоцінний дар для служіння іншим. «О роде невірний і розбещений! Доки буду з вами, доки терпітиму вас?» (Мф. 17:17), – це запитання Ісуса звернене до учнів, підкреслює трагізм їхнього стану. Ревне прохання батька, проте, не залишається без відповіді – Ісус одним лише словом зціляє хлопця.
Таким чином, ця історія перестерігає сучасних послідовників Христа перед ілюзією власної самодостатності та самовпевненості. Апостол Яків каже, що: «Всяке добре даяння і всякий досконалий дар сходять зверху, від Отця світів, у Якого немає зміни і ні тіні переміни» (Як 1:17). Апостол Павло характеризуючи своє служіння переможно стверджує: «Благодаттю Божою я є те, що є; і благодать Його в мені не була марною, та й потрудився я більше за них усіх: тільки не я, а благодать Божа, яка зі мною» (1Кор. 15:10).
Очевидно, що Господь не залишає розгублених учнів на призволяще та пропонує їм, як розв’язку проблеми, – зростання у вірі, молитву та піст (рецепт для учнів усіх часів). Якщо учні довіряться Богові – то зможуть сповнити все, що Він від них потребує і таким чином їхня довіра зростатиме як з малого гірчичного зерна виростає квітуче дерево. Тоді жодні труднощі, якими неймовірними, великими та загрозливими вони б не виглядали, не зможуть стати їм на перешкоді («пересувати гори» – єврейський символічний вислів, який вживався для означення вирішення неймовірно важкої справи). Зрештою, як вказує Томас Райт в коментарі на цей уривок: «Справа, звичайно ж, не в «розмірі» віри, а в тому, до якого Бога вона звернена. Якщо ви хочете побачити Місяць, то не важливо, якого розміру ваше вікно. Ви нічого не побачите навіть з найбільшого вікна, якщо воно виходить не на ту сторону, але достатньо найменшої шпаринки на потрібній стороні, щоб побачити небо». А для того щоб ця віра була звернена до правдивого Бога, – потрібно багато молитви та посту, щоб звільнятися від неправильних уявлень про Нього, та бути здатним прийняти благодать Того, Котрий за кінцевими словами сьогоднішнього читання був виданий у руки людям, які Його вбили, але третього дня Він воскрес (пор. Мф. 17:22).
В уривку з послання до Коринтян (1Кор. 4:9-16), Павло перелічує ряд випробувань, які він та інші апостоли переживають для того, щоб відродити людину в Христі та закликає новонавернених християн до подібної діяльності – повної самопожертви та свідчення Євангелії перед іншими людьми. Тільки любов Христа, яка торкнула серце Павла та інших апостолів, була причиною їх неймовірного життя. Тільки любов Христа, яку пережили ті, котрих торкнула проповідь та свідчення апостолів, могла зродити в них подібний спосіб життя.
Чи ця незбагненна любов, зцілююча сила та благодать Воскреслого Господа, для нас сьогодні є достатньо переконливою, щоб ми могли відважитися на зростання у вірі, молитві, та пості?