Слабкість учнів та сила Вчителя
Протоієрей Георгій Ходун
Доброго дня, шановні друзі. Вас вітаю я, священик Георгій Ходун, на моєму ютуб-каналі, де ми разом з вами досліджуємо питання Священного Писання, християнського богослов’я, церковної, всесвітньої історії, а також нашого життя в церкві. Наразі рубрика «Недільна проповідь» і біблійний уривок, що його пропонує нам наш богослужбовий лекціонарій – це Євангеліє від Матвія, 17 розділ.
Коли вони прийшли до народу, то підійшов до Нього чоловік і, ставши перед Ним на коліна, сказав: Господи! Помилуй сина мого; бо він на новий місяць біснується і тяжко страждає, бо часто кидається в огонь і часто у воду. Я приводив його до учеників Твоїх, та вони не змогли зцілити його. Ісус же, відповідаючи, сказав: о роде невірний і розбещений! Доки буду з вами, доки терпітиму вас? Приведіть його до Мене сюди. І заборонив йому Ісус, і біс вийшов з нього; і отрок зцілився у ту ж мить. Тоді ученики, приступивши до Ісуса на самоті, сказали: чому ми не змогли вигнати його? Ісус же сказав їм: через невір’я ваше. Бо істинно кажу вам: якщо ви матимете віру як зерно гірчичне і скажете горі цій: перейди звідси туди, і вона перейде; і не буде нічого неможливого для вас. Цей же рід виганяється тільки молитвою і постом.
Під час перебування їх у Галилеї, Ісус сказав їм: Син Людський буде виданий в руки людям, і уб’ють Його, і на третій день воскресне. І вони дуже засмутилися
Зцілення від хвороби юнака – це історія, яка відбулася після події Преображення, коли Христос явив свою божественну славу та гідність, наскільки це було можливо у реаліях цього світу, і наскільки це здатні були сприйняти його учні, свідки цієї події. Ледве Ісус встиг зійти з гори Преображення, від небесної слави, так би мовити, то він був тут же поставлений перед земними проблемами. У відсутності Ісуса певний чоловік привів до його учнів сина, котрий страждав, здається, епілепсією. І як було прийнято у той час, батько пов’язував стан свого хворого сина з безпосереднім впливом злих духів. З’явившись, Ісус відразу взяв під контроль всю ситуацію і одним суворим словом, як пише євангеліст, наказав бісові вийти з хлопчика – і той зцілився.
У цій події є декілька важливих моментів. По-перше, потрібно звернути увагу на батька цього хлопчика та на його віру, і зараз мова буде не про те, що ми повинні просто здивуватись силі його віри, ні, тут є більш важлива суть. Хоча Христос і дав владу своїм учням над лукавими духами, про це ми можемо прочитати в Євангелії дещо раніше, але цей конкретний випадок – це була ситуація, коли апостоли на очах у всіх людей публічно зазнали невдачу. «Я привів його до твоїх учнів, – каже батько, – але вони не змогли його зцілити» – тобто, батько був свідомий того, що апостоли безсилі йому допомогти, але разом з тим, цей чоловік ні на мить не сумнівався в силі та владі Ісуса: «Господи, змилуйся над моїм сином, він хворий та дуже страждає» – такі слова він каже до Ісуса. Тобто, ця людина, цей батько, чітко розрізняє Христа та його учнів і не ототожнює їх. У такому розумінні є щось вкрай болісне для нас, а разом з тим універсальне і досить сучасне, тому що багато людей вважають, що церква, тобто ми з вами, учні Христа, недостатньо справляємося із своїм завданням. За віки та покоління ми досить часто повторювали слова апостола Павла про те, що ми тіло Христове і повторюючи цю безумовно важливу і богонатхненну думку, інколи стали забувати, що я, як частина церкви і Христос – це не тотожні особи. І навіть церква, і Христос у власному сенсі – це не одне і те саме, не дивлячись на те, що церква є Тіло Христове.
Звичайно, улесливо вважати, що ледве не кожне твоє слово, думка чи вчинок – це все тотожне діям та рішенням Христа, втім, особисто мені здається, що кожному з нас окремо та церковній спільноті загалом, вигідніше, саме вигідніше, думати про себе більш скромно – так, наші слабкості залишаться лише нашими особистими помилками та не будуть лягати тінню на діло Боже, а всілякі наші досягнення будуть слугувати на примноження Божої слави. В кінці кінців, здорова самокритика – це вкрай потрібне явище для кожної людини, тому що вона нам допомагає вберегтися від надмірної самовпевненості, щоб, як пише апостол Павло: «ми не думали про себе вище, ніж належить думати». Втім, навіть і тепер, коли багато людей втратили віру в церкву, саме в церкву, бо чомусь не побачили в ній в достатній для себе мірі слова, любові чи образу Христа, такі люди мають, можливо, і не свідомо, але, скажімо, таку тужливу надію на Господа. І хоча цей факт виступає для нас, як християн, докором, сподіваюся, що цим людям їхня надія буде джерелом їхнього виправдання.
Без сумнівів, Бог милосердніший від людей і в цій ситуації ми також бачимо, що до Христа завжди люди звертаються з певними запитами і очікують від Нього якоїсь допомоги: тільки-но Він повернувся від слави Преображення – як зустрівся з людськими стражданнями; відразу після того, як Христос чує голос Бога і Отця – Він в той же самий момент чує і кричущий голос людської потреби. Дуже важко знаходити в собі сили поводитись наступним чином, але найбільш на Христа схожа та людина, яка не дивиться на свого ближнього, як на якусь перешкоду. Досить легко відчувати себе християнином у хвилини молитви та роздумів, легко відчувати близькість Бога тоді, коли осторонь лишаються всі проблеми цього світу, але справжня християнська віра – це ж не втеча від реалій нашого життя і не намагання оточити себе емоційним комфортом, точно віра – це не побудова зручної, але не існуючої реальності.
Справжня віра – це коли я черпаю силу у Бога для того, щоб віддати цю силу іншій людині; справжня віра – це коли мені вдається зустрічатись з Богом і у самоті в затишному місці, і на людній площі, де вирує бурхливе життя; справжня віра – це коли я звертаюся із своїми потребами до Бога, але не для того, щоб знайти спокій і затишок, а для того, щоб в бути в змозі щедро, ефективно і дієво задовольнити потреби інших людей; справжній вірі не потрібно вибирати поміж Бога та людини, бо заповідь про любов – неподільна. Ми самі бачимо, наскільки важливою є віра, без неї нічого суттєвого в нашому житті не може відбутись. І говорячи про пересування гір, – а саме такий образ вибрав Христос, – Ісус вживає вже знайому кожному юдею фразу, бо тогочасного вчителя закону, який міг доступно пояснити і витлумачити писання, називали тим, що «вириває з коренем гори», або навіть, казали іудеї, такий вчитель закону «розмелює гори в порошок» – ці фрази зазвичай вживали в значенні «усувати труднощі». Христос також, як ми розуміємо, ніколи такі слова не вживав в буквальному сенсі, бо, зрештою, звичайній людині не так то вже часто і потрібно рушити з місця справжні гори. Христос, певно, мав на увазі ось що: якщо у вас достатньо віри – то всі труднощі можуть бути вирішеними, навіть найважче завдання може бути виконаним, віра в Бога робить людину здатною зрушувати гори труднощів, що стоять у неї на шляху.
А що ж з приводу самого відомого вірша з цього уривку? А саме – це 21 вірш: «а цей рід, тобто злий дух, лукавий дух, можна вигнати лише молитвою і постом». Здається, саме на ці слова частіше всього звертають увагу, коли роздумують про цей уривок і схиляють тему проповіді в аскетичне русло, тобто починають звертати увагу на молитву і на пост. Але якщо ми будемо об’єктивні, то потрібно зазначити, що цей 21 вірш зустрічається далеко не у всіх древніх рукописах Євангелія, половину змісту цього вірша можна знайти в паралельному місці у євангеліста Марка, але й там тільки про молитву, яка має силу звільняти людину від влади лукавого. Факт того, що певний вірш, – а в даному випадку це Євангелія від Матвія, 17 розділ, 21 вірш, – знаходиться не в усіх древніх євангельських списках, свідчить не про якусь фальсифікацію чи підміну біблійного тексту, а свідчить в першу чергу про те, що Біблія – книга набагато більш складна, аніж може здаватись на перший погляд, і намагання її адекватно зрозуміти без залучення спеціальної додаткової інформації приречено на крах.
Дякую всім за увагу. Мир і милість Господня, нехай буде з усіма нами.