Неділя 4-та після Пасхи, про паралізованого – Священник Юрій Щурко

Священник Юрій Щурко, УКУ

Знаки в Євангелії

Якщо спробувати одним реченням окреслити свідчення євангеліста Івана то його можна назвати “богословом нового творіння” – від самого початку і до кінця Іван, з очевидним відсиланням до Бут. 1:1, говорить про нове творіння, яке відбувається в Христі Ісусі. У 20 розділі (1-й та 19-й вірші) євангеліст повторює це твердження, підкреслюючи, що Пасха (Воскресіння) звершилася в перший день тижня. А оскільки Воскресіння відбувається в перший день тижня – це є початок нового творіння. В п’ятницю (6-й день) Ісус стоїть перед Пилатом, який каже “Це – Чоловік!” (19:5) – натяк на створення людини в 6-й день. На хресті Ісус завершує працю, яку Йому доручив Отець словами “Звершилось – Τετέλεσται (19:30)” – завершення самого творіння. Далі йде, як у Бутті, день спокою / відпочинку – день суботній (19:31), а потім, ще в темноті, Марія приходить на гріб у перший день тижня. Іван хоче показати, що суспільне служіння Ісуса (три роки) – завершення первісного творіння; Воскресіння – початок Нового Творіння. Для цього, щоб пояснити читачеві, як відбувається це завершення первісного творіння й починається нове творіння, Іван хоче щоб читач слідував певному порядкові знамень – чудес. Чуда в своєму євангелії Іван називає знаками, – оскільки вони вказують усім хто їх бачить на Бога присутнього в Ісусі. З поміж численних чудес/знаків, які учинив Ісус (пор. Ін. 20:30-31) Іван відбирає тільки кілька, але їх число є символічне.

1. Перше чудо Ісуса в Кані Галилейській (2:1-12);
2. Оздоровлення сина царедворця (4:43-54);
3. Оздоровлення недужого при Вифезді (5:1-15);
4. Ісус помножує хліби (6,1-15) та ходить по воді (6:16-21);
5. Чудесне оздоровлення сліпонародженого (9:1-49);
6. Воскресіння Лазаря (11:1-44);
7. Розп’яття Ісуса (19)
8. Воскресіння описане в Ін. 20 є початком нового творіння.

Відтак все Євангеліє підготовляє нас до Пасхи, починаючи з першого знаку – весілля в Кані, яке відбувається на третій день. Уривок в Івана 5:1-15 містить розповідь про так званий третій знак в Євангелії.

Басейн Вифезди в Єрусалимі, розташований трохи на північ від Храмової гори, славився як місце зцілення. Але басейн привертав увагу не тільки євреїв: судячи зі знахідок археологів, це місце почитали також язичники. Якийсь момент в історії воно навіть було під “заступництвом” бога лікарів Асклепія. Але “працювало” святилище все гірше і гірше. Можливо, паралітик, який пролежав тридцять вісім років біля Вифезди, вже перетворив очікування зцілення в професію і джерело заробітку. Тому Ісус ставить йому конкретне запитання: “Чи хочеш бути здоровим?” У цьому місці збиралися заради надії на чудесне зцілення, на божественне втручання, але це втручання було в кращому випадку рідкісним і непередбачуваним, а в гіршому – порожньою мрією. І от приходить істинний Син істинного Бога – і тут же здійснює призначення цього басейну, – те зцілення, яке було обіцяно, та все ніяк не збувалося. Як і в інших випадках, все, що було потрібно, – одне лише слово, у даному випадку – наказ піднятися на ноги, взяти свою постіль та йти. Навіть не сказано, що цей чоловік повірив Ісусові, однак, звичайно ж, він повинен був повірити, інакше він не послухався б. Тепер для нього відкривається нове життя …

В Євангелії Ісус часто здійснює давні надії і сподівання євреїв. Але у Вифезді Ісус здійснює також надії і на половину сформовані вірування язичників. Це одна з дуже важливих складових звістки даного Євангелія: оскільки “спасіння від юдеїв” і це спасіння принесене Ісусом, – воно починає поширюватися від євреїв, включаючи в себе більш широкий світ. Язичницьке святилище теж було невиразним знаком зцілення, яке приніс Ісус. Язичництво намагалося використати в своїх інтересах сили створеного світу. Зцілення, вчинене Ісусом, – та реальність, яку давно чекав створений світ, і воно ж – початок нового творіння. Спасіння, принесене в світ Божим Сином, знаменує новий день, – який очікували, самі цього не усвідомлюючи, Ізраїль та цілий світ. Завершальні вірші цього 5-го розділу (особливо 25-29) дозволяють нам побачити в 8-му вірші натяк на те, яким буде це нове творіння. Коли Ісус промовляє “Встань!”, – Він використовує слово, яке в Новому Завіті часто означає воскресіння. Почасти в цьому і полягає таємниця місії Ісуса. Він не використовує одну із сил створеного світу, щоб підправити якісь вади всередині все того ж творіння – Він несе нове життя, нове творіння. Нове проривається в нинішній світ, несучи зцілення і новий шанс, а старе усвідомлює, що саме таким і був початковий задум.

Звичайно, багатьох людей це лякало, а дехто навіть бачив у незвичайних подіях пряму загрозу… Предметом суперечки була субота. Старий Завіт пояснює, що субота встановлена для того, щоб виділити сьомий день – відрізок часу, коли Бог-Творець “відпочивав” від трудів творіння. Раз на тиждень дотримуючись закону євреї припиняли роботу. Щоб не заплутатися, їх наставники розробили чіткі визначення всього, що відноситься до “роботи”. Однак Ісус систематично робить у суботу такі вчинки, які можна вважати “роботою” і тому деякі Його противники розглядають це як навмисне порушення закону. Зрештою, хіба обов’язково було зцілювати паралітика в святий день? Хворий провалявся мало не сорок років, тож почекав би ще день. Ісус же, ніби навмисне, вибирає для зцілення суботу. І хоча Його дії важко назвати роботою – Він всього лиш виголосив наказ, – але Він наказав цій людині зробити вчинок, який порушує суботні правила (нести свою постіль). Ісус відповідає, що Отець діє постійно, і Він повинен чинити так само. Що це означає? Ісус впевнений, що Господь Ізраїлю зараз, у цей момент, коли Він вимовляє ці слова, починає нове творіння, яке приходить на зміну старому. “Часова зона” нового творіння отримує перевагу над суботою. Бог почав процес зцілення хворого старого світу, й хоча в цьому процесі, ймовірно, теж передбачено час відпочинку (коли повністю здійсниться місія Ісуса – див. 19:28-30), в даний момент потрібно всіма силами здійснювати головну працю. А якщо, з погляду Івана, “знаки” відповідають “дням” нового творіння – то тим більше. Однак Ісус наштовхується на жорстку відсіч, і чим більше “знаків”, тим завзятішою стає опозиція: люди ж починають здогадуватися, що буде за цими знаками, та куди вони вказують.

Що ж заважає процесу зцілення та нового творіння? Цьому противляться не тільки опозиція, але й гріх. Багато чого залишається прихованим, наприклад, у даному випадку Ісус вважає, що паралітик був покараний за гріхи (вірш 14), але через чотири розділи Ісус рішуче оголошує, що сліпець не був покараний за свій гріх чи гріхи батьків (9:1-3). Тобто інколи хвороба буває наслідком гріха, але жорсткий взаємозв’язок відсутній і ніколи не можна підозрювати гріховність кожного хворого чи інваліда. Врешті кожен знає й чимало здорових і щасливих грішників. Насправді починає обростати сенсом коротке, сумне зауваження прологу (1:10-11): “До своїх прийшов, і свої Його не прийняли“. Люди не були готові до нового творіння, до появи живого Бога, Який несе їм нову звістку. Вони продовжували жити в колишній (старій) “часовій зоні” й злилися на Ісуса, Який їх навіщось турбує. Суперечка між “часовими зонами” буде наростати і завершиться хрестом. Та ж битва продовжується і понині, приймаючи нові форми. З воскресінням Ісуса нове творіння поширилося на весь світ. Є люди однак, які як і раніше реагують на цей процес зі злістю…

Уважне читання тексту допомагає побачити паралелі в нашому сьогоденні. Проте для правильної реакції на Боже Слово цього уривку, потрібно запам’ятати та осмислити три дуже важливі слова для Євангелія від Івана.

1. Перше – бачити. Бачити 7 знаків Ісуса, а головно 8-й – Воскресіння, щоб зрозуміти Божий план для світу та особисто для мене…
2. Друге – вірити. Іменник “віра” в Євангелії від Івана не вживається жодного разу, але 99 разів вжито як дієслово. Щоб сила нового життя, яке дарує Ісус, могла нас змінити, ми повинні довіритися Йому беззастережно (в єврейській мові слово віра – “емуна”, є спільнокореневе зі словом “Амінь”, й означає, вірність, твердість, непохитність; може вживатися тільки у відношенні до особи).
3. Третє – свідчити. Дієслово “мартірео” – означає нести свідчення. Перші триста років свідчення ранньої церкви (а в багатьох місцях і сьогодні) це свідчення кров’ю – мучеництво. Відтак іменник “мартір”, означає не тільки свідок, але й мученик. Сам Ісус каже в Євангелії від Івана: “Істинно, істинно кажу вам: якщо пшеничне зерно, упавши на землю, не помре, то залишиться одне, а якщо помре, то принесе багато плодів” (12:24).

Сьогодні, для того, щоб нове творіння входило в наше старе існування, дуже багато людей віддають найдорожче. Кожного дня ми чуємо про мученицьку смерть сотень християн. Тисячі наших співвітчизників та друзів України, також стоять аж до смерті проти облудної, людиноненависницької системи, котру продовжують продукувати ті, чиї серця просякнуті темрявою та духовним паралічем, – й ця темрява й духовна недуга, на превеликий жаль, знайшла собі місце не тільки в серцях наших північних сусідів, але й багатьох наших захланних співгромадян… Хай свідчення Небесної сотні, воїнів добровольчих батальйонів та ЗСУ, волонтерів та просто небайдужих людей, котрі віддали своє життя захищаючи наше з вами майбутнє, свободу та гідність, не залишить нас байдужими…

***

Неділя розслабленого

Цей уривок, як врешті кожен текст в Івана, містить у собі певні відсилання до ширшого Біблійного контексту та богословські лінії, які згідно наміру Євангеліста, перші читачі мали б зауважити.

Згадка про Овечі ворота, нав’язує до пізнішої історії в Івана 10:1-16: особа яку Ісус зціляє, є заблуканою овечкою, а сам Ісус є Добрим Пастирем.

П’ять критих переходів відсилають читача до п’ятьох чоловіків жінки-самарянки в попередньому розділі (Ін. 4:16-18) та П’ятьох книг Закону Мойсеєвого, які однаково шанували Євреї та Самаряни. Ці символічні відсилання загострюють нашу увагу на вже сказаному у Пролозі: «Закон був даний через Мойсея; а благодать і істина через Ісуса Христа сталися» (Ін. 1:17).

У книзі Второзаконня (П’ята книга Закону Мойсеєвого) згадується, що ізраїльтяни через непослух блукали в пустелі 38 років після того як отримали Закон (Втор. 2:14), – це саме число років, які провів біля купелі недужий чоловік.

Євангеліст не уточнює якою саме була хвороба, але вживає слово (ἀσθενείᾳ/ astenia), яке радше вказує на ефект/наслідок хвороби і представляє стан, який можна загально окреслити як «слабість, неспроможність, безсилля» і навіть «безпорадність». Це саме слово вжите на означення наслідку сильної гарячки сина царедворця в Ін. 4:46. Між цими історіями існує певна паралель, оскільки обох недужих Ісус зціляє тільки/просто завдяки слову: «Іди, син твій живий» (Ін. 4:50) та «Встань, візьми постіль твою і ходи» (Ін. 5:8). Іван хоче, щоб ми бачили силу цього Слова, яке стало плоттю (Ін. 1:14): і син царедворця і недужий біля купелі Вифезда одужали «відразу, негайно». Царедворець та хворий чоловік повірили слову Ісуса і це уможливило чудо (в Євангелії жодного разу слово «віра» не вжито як іменник, але 99 разів як дієслово).

Перед тим як недужий біля Вифезди зцілився, Ісус його «побачив», – так само як перед тим бачив Нафанаїла, який сидів під смоковницею (Ін. 1:48). Ініціатива є завжди на боці Бога – навіть тоді, коли хворий (як той при Вифезді так і будь-який інший) навіть не знає, хто такий Ісус. Закон виконав своє призначення. Прийшов час на благодать. Ціле Євангеліє підкреслює божественне знання Ісуса, а не тільки людське співчуття. Тому Іван хоче, щоб ми розуміли, що Ісус бачить кожну людину, й щоб відтак дивлячись на чуда які Він творить (Іван називає їх «знаками»), також вчилися бачити більше (пор. Ін. 1:51), а відтак вірили та свідчили.

Дуже важливим є також запитання Ісуса: «Чи хочеш бути здоровим?». Ініціативи та бажання одного Бога є замало. Потрібно також бажання, хотіння людини. Відповіді хворого: «Так, Господи! Але людини не маю», – вистачає для Ісуса – Богові не потрібно пояснювати багато…

Подія, яку описує Євангеліє, відбувається в Суботу – книга Виходу та книга Чисел приписує найсуворіше дотримання відпочинку в цей святий день (Вих. 31:14-15; Числа 15:32-36). Своїм наказом нести ложе («Встань, візьми постіль твою і ходи»), Ісус порушив старозавітні приписи, що потім і закидали Йому опоненти («Порушував суботу» – Ін. 5:18). Власне тут Іван хоче показати нам протистояння двох авторитетів – Ісуса і благодаті з одного боку та Закону Мойсеєвого з іншого. Або іншими словами боротьбу Духа і букви; Любові і формального припису. За браком місця не буду деталізувати всю полеміку підняту з приводу цього питання саме в цьому уривку, підкреслю тільки одне – для Євангеліста дуже важливо, щоб ми зауважили, що навіть якщо опоненти хворого чоловіка та й самого Ісуса, не можуть розпізнати «Хто він – той, що сказав тобі (хворому): Візьми і ходи?» (див. Ін. 5:11), ми це можемо зробити. Слова «Того чоловіка», це не просто слова людини, але «слова життя вічного» (пор. Ін. 6:68), слова Того, котрий є втіленим Словом Отця до/ і для всіх людей на землі.

Наприкінці, щоб роздуми не стали занадто довгими – кілька останніх слів про тему, яку важко не зауважити в уривку: Ісус знаходить (знову підкреслюється Божественна ініціатива) зціленого чоловіка в храмовому комплексі й каже до нього: «Ось ти одужав; не гріши більше, щоб з тобою не сталося чого гіршого» (Ін. 5:14). З тексту Ін. 9:1-3 ми знаємо, що фізична недуга не обов’язково мусить бути наслідком конкретного гріха людини. Важливо розуміти, що загально людські страждання існують через гріхопадіння Адама та Єви, наднищену гріхом людську природу, але не обов’язково через якісь наші особисті гріхи. Остаточно, сказати чому людина страждає, може тільки Бог – і тому вкрай важливо відучитися раз і назавжди ставити комусь поспішні та легковажні діагнози. У випадку, цієї євангельської історії, однак, найімовірніше все ж ідеться про якийсь зв’язок хвороби з якимось гріхом хворого. Який – знає тільки Ісус, але про це не говорить.

Важливо розуміти, що наголос для перших слухачів Євангелія є на іншому: «Не грішіть!». Тобто, думайте про речі гідні людини. Живіть як Божий образ. Цей заклик є завжди актуальний, але по особливому відчитувався в часі первісної Церкви та ситуації в якій знаходилася спільнота Євангеліста Івана, – секта т. зв. гностиків, які вважали, що матеріальний світ не має жодної вартості, тому гріхи вчинені в тілі не можуть зашкодити душі. Саме супроти цих єретиків Іван і пригадує те навчання Ісуса та підкреслює ті моменти з Його життя (напр. втілення), які спростовують ці хибні погляди.

Для Івана дуже важливо, щоб ми не пропустили найважливіше – якими не були б наші немочі та гріхи, які послаблюють та сковують (а інколи і просто зупиняють) динаміку нашого життя, відколи Бог став людиною – безвихідних ситуацій вже не існує, – важливо просто довіритися Слову Ісуса, поставити Його центром нашого життя, і тоді перед нами відкриються горизонти, про які ми навіть не могли мріяти, тому що Ісус як і Його Отець постійно творить усе нове (пор. Ін. 5:17; Одкр. 21:5).