Дивитися ширше та мислити глибше, аби не втратити можливості
Протоієрей Георгій Ходун
Доброго дня, шановні друзі. Христос Воскрес! Вітаю вас я пасхальним привітанням і радію тому, що ви знаходите можливість для того, щоб ми тут могли з вами зустрітися на моєму ютуб-каналі. Власне, я вже казав, що від пасхального періоду і до дня П’ятидесятниці у нас за богослужінням читається Євангеліє від Іоана, за невеликими виключеннями – тому сьогодні п’ятий розділ і історія про зцілення розслабленого.
Після цього було юдейське свято, і прийшов Ісус до Єрусалима. В Єрусалимі ж біля Овечих воріт є купальня, що по-єврейськи зветься Вифезда, яка мала п’ять критих входів. У них лежало багато хворих, сліпих, кривих, сухих, що чекали руху води, бо ангел Господній щороку сходив у купальню і збурював воду; і хто перший входив після збурення води, той одужував, хоч би яку недугу мав. Тут був чоловік, який хворів тридцять вісім років. Ісус, побачивши, що він лежить, і знаючи, що вже довго хворіє, говорить йому: чи хочеш бути здоровим? Недужий відповів Йому: так, Господи! Але людини не маю, щоб, коли збуриться вода, опустила мене в купальню; коли ж я приходжу, інший вже поперед мене входить. Ісус говорить йому: встань, візьми постіль твою і ходи. І він одразу одужав, взяв постіль свою і пішов. Була ж субота у той день. Тому юдеї говорили зціленому: сьогодні субота, і не слід було тобі брати постіль свою. Він відповів їм: Хто зцілив мене, Той сказав мені: візьми постіль твою і ходи. Його спитали: Хто Той Чоловік, Який сказав тобі: візьми постіль твою і ходи? А зцілений не знав, хто Він, бо Ісус зник у натовпі, що був на тому місці. Потім Ісус зустрів його у храмі і сказав йому: ось ти одужав, не гріши більше, щоб з тобою не сталося чого гіршого. Чоловік цей пішов і сказав юдеям, що Той, Хто зцілив його, є Ісус.
У кожного з нас є якісь свої улюблені теми для спілкування, історії, які ми любимо розповідати, або ідеї, які ми повторюємо частіше за інші. У євангелістів так само. І не важко помітити, що євангеліст Іоан любить певні теми більше за інших, тема порушення Христом суботи – це одна із найулюбленіших тем апостола Іоана, він з якоюсь особливою частотою розповідає ці сюжети з життя Господа Ісуса, коли Той навмисне, на очах багатьох юдеїв порушував суботи, творячи зцілення чи ще якісь не менш гідні справи, але які юдеї завжди трактували як порушення старозавітного Закону. В мене виникає таке відчуття, що апостолу Іоану прямо таки подобалось, як Христос кидає виклик юдеям, які вважали себе особливо благочестивими через те, що намагалися так прискіпливо виконувати ті чисельні приписи Закону. Добре, аби вони ще Божий закон виконували, але ж вони, як казав сам Христос, цитуючи слова пророка Ісаії про те, що самі собі заповіді придумали, самі їх героїчно, так би мовити, і виконують. Ну, звичайно, це не пряма цитата, але суть, мені здається, я передав вірно. Знаєте, кому не лінь, порахуйте, будь ласка, скільки в Євангелії від Іоана є історій, де Христос демонстративно чекає суботи, щоб прийти туди в синагогу чи в якесь інше людяне місце і там в черговий раз показати, що ця дріб’язкова релігійність Старого Завіту вже себе віджила, а на фундаменті старозавітного монотеїзму потрібно вже будувати якісно нові відносини з Богом.
Знаєте, коли ми щось критикуємо, як я, наприклад, тільки що, як от дріб’язкову релігійність цього старозавітного закону, ми ж повинні розуміти, що критика має цінність не сама по собі, а для того, щоб або щось виправити, якщо воно зовсім таке поганеньке, або якщо щось добре, то його визволити від якихось надлишкових нашарувань, які виникли з часом історії. Саме тому я так впевнено кажу про дріб’язкову релігійність Старого Заповіту і разом з тим підкреслюю необхідність цього фундаменту старозавітного монотеїзму, тому що, як би то не було, Старий Заповіт – це богооткровенна істина, хоча і не в усій своїй повноті.
І ось та історія, яку ми сьогодні читаємо, також відбувалась в суботу, в цей благословенний день, який Христос вшанував не тим, що відміряв кількість, скільки Він там зробив кроків, а тим, що повернув здоров’я людини, яка довгий час була вкрай немічною – отак Христос вшановував цю суботу. Історія, взагалі, цікава. Була купіль в Єрусалимі. Ну що це таке купіль? Тобто був якийсь такий водний резервуар, де мили тварин перед жертвоприношенням у храмі, саме тому вони і зовуться так: «овча купіль», тому що там мили, як правило, цих овечок. Це така була капітальна споруда з критими приміщеннями, і там з часом почали збиратись хворі люди, комусь було нікуди йти і вони туди приходили, а хтось надихався історією про можливість чудесного зцілення у цій купальні.
Серед стражденних мало популярність оце передання, згідно якого ангел Господні час від часу сходив на цю воду, вода почала вирувати і той, хто перший занурився у цю воду, отримував зцілення. Наскільки ця історія про ангела і про зцілення достовірна, наскільки нам її потрібно розуміти буквально, мені судити важко, особливо тому, що далеко не всі древні євангельські списки мали оці слова. Всю цю історію мали всі євангельські списки, а оці два вірша про ангела і про вирування води було написано далеко не у всіх древніх євангельських списках.
Але як би то не було фактично, люди, які були змучені хворобами, шукали хоча б якусь собі розраду, втішали себе хоч якоюсь надією, і тому чекали і сподівалися, що можливо от саме вони стануть тими, кому Бог дасть зцілення. Тому вони там і знаходились, і от серед цих хворих ходить Ісус і починає говорити з одним із них – з людиною, чоловіком, який хворів майже не все життя, 38 років. Враховуючи, що тривалість людського життя раніше була набагато менша, ніж зараз, то можна припустити, я не стверджую, але припускаю, що ця людина, мабуть, уже народилась з певними вадами, а можливо в дитинстві якось постраждала. Це все припущення, суть не в цьому. Чому Господь приходить саме до цього чоловіка, чи він краще за інших? Оце питання для мене без відповіді, тому що як Бог обирає тих, кому в житті зробити щось особливе, я не знаю. Як би там не було, Христос приходить до цього паралізованого, тобто людини, яка сама не могла рухатись повноцінно і питає, чи хоче той отримати зцілення. «Хочеш одужати»? – два слова, питання пряме, але воно настільки було приголомшливе, що людина, скоріш за все, всерйоз його і не сприйняла, тому що, ось ти лежиш, ти 38 років хворієш, і до тебе приходить якась людина, візуально ж Христос від інших людей особливо ж нічим не відрізнявся: довга одежа, волосся, борода, це все так, як і в звичайних людей.
І що людина, хіба вона могла подумати про те, що перед нею стоїть той, хто зараз може дати їй зцілення, промовивши лише одну фразу? Таке ж трапляється, погодьтесь, не часто в нашому житті, тому і цей чоловік починає відповідати досить такою довгою фразою: «Господи, нікому мене занурити у воду, коли вона починає вирувати, поки я намагаюсь дістатись до купелі, як мене завжди хтось випереджає». Я не знаю, наскільки людина, яка все життя тяжко хворіла, здатна до аналітичної діяльності але, знаєте, якщо так дещо абстрагуватися від конкретних обставин цієї історії, то ми ж бачимо наступну ситуацію. У людини є певна складність, так? І ця людина в собі уявила як цю складність можна вирішити. Якщо перенести це на євангельську історію – то це про хворобу, яку можна вилікувати через те, що ти занурюєшся у воду після її отого вирування, тобто, у цього чоловіка був певний план – і це добре.
План – це, можливо, не половина справи, але коли план є, це в рази краще, ніж коли його немає. А далі ж виявляється що? Далі виявляється те, що цей план не працює, тобто 38 років людина там знаходиться, можливо він там не весь час лежить, звичайно, або якийсь довгий час, він кожний раз намагається дійти до цієї води, щоб отримати зцілення, але не доходить, або доходить не перший – тобто, результату очікуваного немає і його план не працює. Якщо казати більш абстраговано, то і не важливо, з якої причини цей план не працює, важливо, що ту місію, яку повинен виконувати план, він її не виконав. І далі у людини є два варіанти: або чекати, коли обставини в твоєму житті зміняться і твій план запрацює, або складати інший план, більш дієвий і адекватний тим обставинам, в яких ти знаходишся. І ось на цьому етапі паралізований чоловік, за Євангелією, трішки розгубився, тому що Христос почав діалог і все пішло далі не по тому плану, як собі уявляв цей чоловік. Не часто тобі пропонують отримати зцілення через одну фразу твого співрозмовника – ось тому він якось так і почав розповідати, що ось він би хотів, але він не може, хоча Христос у нього питав прямо.
Чому він не отримав прямої відповіді, ми вже про це сказали і я думаю, що звинувачувати цю людину, тим більше стражденну, яка страждала десятиліттям, її звинувачувати нічого, тим більше, що в кінці кінців ця людина отримує зцілення і ми за нього можемо лише радіти.
Як ця вся історія стосується нас? Частіше ми ж стикаємося з менш складними обставинами, аніж параліч, із більш банальними ситуаціями, аніж чудесне зцілення, але ми досить часто потрапляємо у ту ж саму халепу, в яку потрапив і оцей до часу паралізований чоловік. Ми виявляємося закритими перед можливостями, бо тримаємося за свій план, який вважаємо єдиним способом досягнення нашої мети. Знаєте, дуже мало питань в нашому житті, які мають одну правильну відповідь, а отже, і варіантів для досягнення потрібної цілі має бути набагато більше, аніж один. Знаєте, обраховуючи, що воскресінням Христа переможна навіть смерть, то і без вихідних ситуацій в нашому житті не буває. А що буває частіше? Скажу по собі, за себе скажу, виключно за себе: частіше буває, що ми тримаємося якогось плану, не враховуючи, що з часом і обставини змінюються, не враховуючи, що змінюємося ми самі, змінюються наші бажання, ми не враховуємо, що з’явились якісь нові можливості в нашому житті, ми продовжуємо жити так зазвичкою і по інерції.
І відбувається така дивна ситуація: життя оновлюється, а ми не оновлюємося, ми продовжуємо в лапках «героїчно» боротися з тим, що давно вже потрібно було оголосити не проблемою для себе, і нерідко б’ємося лобами об міцні ворота, хоча зовсім поруч знаходиться відчинені двері. Знаєте, щось подібне для себе я переживав приблизно рік тому, коли звичний протягом багатьох років ритм життя різко змінився і було зовсім незрозуміло, що буде в майбутньому. Проте, як кажуть мудрі люди, не може такого бути, щоб нічого не було, щось обов’язково має бути.
То так сталося і в моєму житті. Отримавши певні зміни, отримавши вільний час, я став задавати собі питання: «А що я хочу робити далі і як я буду робити далі, що я хочу і що я можу, за що мені потрібно далі продовжувати боротися, чого я точно не хочу, щоб воно повторилось в моєму житті»? І виявилося, що в моєму досить однотипному і обмеженому такому житті є велика, величезна просто кількість можливостей, якими навіть зараз я користуюсь лише частково, бо на більше у мене просто не вистачає часу.
І знаєте, коли я впевнений, коли я справлюсь з справами, за які я взявся зараз, в моєму житті вже час пройде і з’явиться щось нове. До чого це я все кажу? Нам варто ширше дивитись і глибше думати. І тоді нам відкривається набагато більше можливостей, особливо, якщо ті можливості, якими ми вже користуємося, нас насилу задовольняють. Знаєте, було б дуже добре, аби кожен із нас давав хоча б інколи собі невелику перерву у життєвій метушні, аби зробити ревізію і своїх цілей, і своїх планів, і наявних можливостей в житті. І важливо зауважити, що це краще робити, знаєте, дещо абстрагуючись від виру справ, для цього, до речі, існує така чудова християнська практика, яка зоветься ре колекцією – тобто збирання самого себе. До цього всього потрібно додати, що в нашому житті ми зовсім не самотні, і участь Бога в нашому житті є цілком реальною і дієвою, важливо тільки, щоб ми і Бога, рівно як і наші можливості – щоб ми їх не проґавили. Ми інколи шукаємо те, що у нас уже і так є, або йдемо до того, що біля нас і так вже, тут поруч знаходиться, а нам все здається, що ми ніяк не можемо знайти, або ніяк не можемо дійти, хоча все вже наше при нас є – це як шукати те, що випало з рук, шукати десь на землі, якщо воно лежить в твоїй кишені, це марна справа, там ми його не знайдемо, воно вже тут у нас є. Ми працюємо для вас, ви підтримуєте нас на шляху наших подальших трудів і знову, і знову прошу, дивитись ширше, думати глибше – у нас є велика кількість можливостей у житті, а ще у нас є Господь, Який одночасно і найактуальніша можливість, і кінцева ціль усіх наших і звершень, і бажань.