Протоієрей В’ячеслав Рубський
Бог, коли створював різноманіття світу, створив чоловіка і жінку, як пишеться у 2-му розділі книги Буття: «Чоловіка і жінку, створив їх», для того, щоб одразу встановити якусь дистанцію. Ми все життя її долаємо, все життя намагаємося, ну колись намагаємося, бути ближчими одне до одного. Але Бог цю дистанцію спеціально зробив. Він зробив відмінними і чоловіків, і жінок, тому між нами завжди буде ця дистанція. І тільки в дистанції, у подоланні дистанції, людина, як чоловік, так і жінка, – можуть бути по-справжньому чоловіком і по-справжньому жінкою. Та взагалі людина по-справжньому людиною може бути, коли перед нею дистанція. І ось Христос воскреслий, а це було ще до воскресіння, Христос померлий покладає деяку дистанцію між Собою і жінками, які Його любили. І вони беруть аромати, до того Йосип Аримафейський, як ми зараз читали, він просто зробив що міг, і вони роблять те, що можуть. І він праведним називається. І вони долають цю дистанцію тими способами, якими можна було подолати її.
Тоді було прийнято помазувати запашною олією трупи людей шанованих, і ці пахощі говорили про любов і про повагу. Адже все, що вони могли, несли – це масло. І в цій течії їхній, у тому, що вони йшли, вони й реалізовувалися. Тому що, як ми говоримо, птах гарний у польоті. Але в польоті він щось шукає, він робить якесь своє завдання. А людина дивлячись на птаха, що летить, каже: «Ось гарний птах, він летить». І красива квітка, коли вона розцвіла. А між тим, квітка своїм цвітінням теж вирішує якісь свої завдання. І можна сказати, що дружини-мироносиці розв’язували певну задачу, але вони були прекрасні в цьому рішенні. Ось це і робить людину людиною – коли вона вирішує те саме завдання, яке Бог перед нею поставив. Завдання, яке не випливає з одномоментних справ, а ось якесь таке сакральне, високе завдання, яке людина вирішує. І я думаю, ця помилка жон-мироносиць, вони ж не знали, що Він воскрес, начебто як повинні були знати, але ось не знали, ця помилка, коли вони несли помазувати тіло, а тіла-то й не було, – вона по-справжньому праведна. Свята помилка.
Я думаю, що в нашому духовному шляху все складається з таких священних і праведних помилок, коли ми, можливо, вважаємо, що Бог чогось не знає, і звертаємося до Нього, але сенсом було саме звернення. Ми вважаємо, що без нашої молитви про ближнього ближньому не буде добре, ми в цьому теж помиляємося, але саме простягання нас до ближнього, турбота про нього і молитва до Бога – це важливо, це цінно. І Богу не потрібні ні молитви, ні бідони з олією, але Він приймає і молитви, і бідони з олією. Тому сьогодні в нас будуть тільки молитви, ну а бідони з олією будемо розуміти духовно. Тобто вони будуть у нашій душі, виливатися на кожного зустрічного. І наші жони-мироносиці будуть цією олією духовно пахнути.