Протоієрей В’ячеслав Рубський
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
Сьогодні для всіх, хто запізнився на минулу неділю, пропонується відсвяткувати Антипасху, тобто “замість Великодня” – для тих, хто проспав минулої неділі, для тих, хто запізнився вірою… Апостол Фома вважається тим, хто ніби спізнюється, хто вірує, але спізнюється, хто розриває єдність апостолів, які йому кажуть: “Ми бачили Господа!”, а він каже: “Ось, поки я не побачу Його сам, я не можу вірувати”. І тут постає питання, чому люди мають бути єдині? Можливо, люди занадто різні, і заклик до єдності є фальшивим закликом? Або вони занадто однакові, і тільки тоді ми можемо закликати їх до єдності на твердій основі.
Так, ми бачимо з Євангелія, що люди дуже різні. Усі чотири євангелісти підкреслюють, що навіть такий факт, як воскресіння Христове, переконував далеко не всіх. У євангеліста Матвія прямо і сказано, що навіть коли Він з’явився після Воскресіння багатьом, одні поклонилися, а інші засумнівалися. Євангеліст Марк узагалі пропускає всі явлення Христа, він не описує, що було далі, після 9 вірша, він фіксує тільки те, що тіло зникло, і він ніби залишає ситуацію амбівалентною, невирішеною. Євангеліст Лука свідчить про те, що апостоли цілком не розуміли сенсу воскресіння Христа, хоча й розуміли, що Він воскрес. Вони запитують: «Чи не в цей час, коли Ти вже будеш влаштовувати царство Ізраїлю?», а євангеліст Іоанн підкреслює ось цей внутрішнє роз’єднання апостолів після Великодня, він виводить окремо апостола Фому, нібито персоніфіковане невір’я у Воскресіння. І Фома, один з апостолів, той, хто сумнівається, каже: «Я не можу бути з вами єдиним, я інший, я інакше вірю». І врешті-решт Фома переконується.
Але ще й до того, як він був переконаний, адже він теж був з учнями, він прийшов. Коли Христос каже йому: «…і не будь невіруючим, але віруючим», хіба був за 20 хвилин до того Фома невіруючим, хіба невіруючий приходить до апостолів, хіба він перевіряє факт воскресіння Христового? Нашою мовою це означало б: хіба молиться Христу той, хто Йому не вірить? Щоб перевірити, чи існує Бог, потрібно помолитися. І ось той, хто намагається бути разом з іншими апостолами, винагороджується тим, що теж отримує свідоцтво Воскресіння.
Сьогодні день апостола Фоми, а значить день іншої віри, не нашої віри у Воскресіння, іншої віри у Воскресіння. І євангеліст Іоанн – дуже великий оптиміст, він говорить про те, що якщо ви будете добре сумніватися, то Бог дасть вам вкласти ваші пальці в Його рани, дасть вам точне переконання. Але є ще інші Фоми, яким не дали вкласти пальці, куди треба. І про їхню віру теж нам потрібно подумати, про віру, яка теж якимось чином є, з одного боку, невір’ям, але, з іншого боку, це теж запізніла віра, це теж віра, яка ще не дозріла. Можливо, вона дозріла і цвіте, а ми сприймаємо її, як бур’ян, ми говоримо: “Який ти нехороший! Бачиш, євангеліст Іоанн сказав, що Фома переконався, – і ти переконуйся!”, але Фома переконався, доторкнувшись, а ти маєш переконуватися, читаючи книжку.
Це зовсім не те саме! Саме те, що Фома таким чином переконався, має переконати мене в тому, що читати книгу не варто! Фома не прочитав книгу, точніше, він її прочитав – йому сказали: «Ми бачили Господа!» – це і є Євангелія, це і є слово, і він відкидає слово! І скільки цих Фомів, скільки цих «невіруючих» апостолів ходять сьогодні, яким не вдалося вкласти слово, – не склалося, як то кажуть. І вони залишилися ось на цій фразі, яку ми бачимо в Євангелії: «Якщо я сам не побачу, то не повірю», – вони так і досі говорять, якщо з ними поспілкуватися. І це такі ж чесні люди. Просто так сталося. Загалом, ось цей другий Великдень, який ми благовістимо на кладовищах у ці дні, який ми благовістимо на вулицях, і часто оголошуємо вигуком «Христос воскрес!» людей, які, ну як сказати, зовсім далекі від віри, як ми її розуміємо.
Давайте скажемо це Хомі до того, як прийшов воскреслий Христос. Ми йому кажемо: “Ми бачили Господа!”, або, по-нашому кажучи: «Христос воскрес!», а він відповідає: «Не знаю, як у вас, але у мене немає». І ось на цьому моменті, власне, євангельському моменті, ми зафіксуємо ситуацію, що у Бога є учні, просто, можливо, не до всіх Він дійшов. Можливо, це вина людини в тому, що його не було тоді, коли потрібно було бути. Можливо, вони якось вже бачилися, і він назвав Його інакше. Можливо, він сказав: «Мій сенс життя – в тому-то і тому-то», він уже присвятив себе чомусь. Я думаю, якщо ми так будемо розуміти наш вигук «Христос воскрес!», то і відповідь «Воістину воскрес!» буде дійсно поширюватися на всіх людей, а не тільки на тих, яких ми впізнаємо, слава Богу, впізнаємо як своїх.
Христос Воскрес!